Марія із сонцем у серці і небом в очах

Мусимо визнати, що певні зауваження читачів щодо змістовного наповнення “райони” слушні. В цьому переліку лідируючу позицію займає пункт “в газеті більше має бути історій життя звичайних людей”. Акцент справедливий, тож зробимо все, аби в новому році рубрика “Долі людські” стала постійною.

Зазвичай, перепустками на шпальти для наших сучасників, односельців стають їхні трудові з бойовими звитяги, високі посади, багатодітність з благодійністю чи ювілеї. Наша ж героїня ніби й не підпадає під жоден із цих пунктів, і, разом із тим, відповідає кожному.

 Почався її життєвий шлях – не повірите: майже разом із заснуванням країни Рад. Прожила й пережила СРСР, згодом “переїхала” і в Незалежну. Вона – свідок голодомору, трагедій громадянської та Вітчизняної воєн та каже, що не думала дожити ще до однієї, чи не найстрашнішої, коли брат проти брата…

Марія, перша дитина багатодітної середівської родини Дейнеків, народилась у 1918 (!) році. “А як же ж було, – розповідає, – голод, холод. Але тато з мамою при нас, тож і город мали, й корівчину. Вона, до речі, нас і врятувала в голодомор. Молочко та перепічки, що пекла мама із перетертої лляної полови – так і вижили. Робили, всі робили по-чорному.

Братів, сестер менших доглядала, а в 1928 році пішла в науку. В Середах школа була. Вчилась добре, сім класів закінчила, і мене, як саму грамотну, наросвіта відправила вчиться на виховательку в Малин. А після закінчення направили в Сербо-Слобідку. Там у будинку, з якої пішов у армію майбутній Герой Радянського Союзу Іван Грек, власть відкрила перший у Союзі роддом і дитсадок для сиріт. Більшість нещасних діточок звозили з усього району. Я була першою завєдующой та одночасно вихователькою в цьому садку. Любила малих, дуже любила і шкодувала”.

Минав час. Саме в Сербо-Слобідці молода красуня Марія зустріла свою долю. То був двоюрідний брат Героя – Степан Грек. Не встигли одружитись – війна на порозі. Марія при надії, а чоловіка – на фронт. Майбутня мама вирушає до отчого дому в Середи, тим паче, що рідній неньці допомога потрібна: тато з двома братами теж пішли захищати Вітчизну.

…На жаль, материнському щастю Марії Макарівни Господь відміряв лише рочок життя.

Цю свою нерозтрачену любов і тепло вона все життя віддаватиме людям, чужим дітям. Так, згодом вони з чоловіком всиновили сестриного сина, давши йому справжню батьківську опіку. “Зараз він живе в Білорусі, але не навідувався вже років із вісім. Хворіє”, – бідкається мама.
Тоді, повертаючись вагітною в рідні Середи, думала – тимчасово, а вийшло – назавжди.

“Чоловік все в начальниках по налогам, я за його вимогою (ревнував трохи)– в місцевий колгосп різноробочою(сумно посміхається). 34 роки відпрацювала до пенсії”.
Як би ж я могла передати словами блакить її очей, шпальта стала б кольору неба! Волосся – молоко туману. Спокійна, виважена, усміхнена, мила пані Марія! Біля неї аж заколисує!

В ній дивує все: від відсутності традиційної для старшого покоління критики сучасності до… поза вік бабуся готує собі обіди, дивиться телевізор і є постійним читачем(!) “Народної трибуни”. “Читаю од першого слова до останнього”, – каже.

Сьогодні старшу сестру доглядає найменшенька з родини Дейнеків – 71-річна Надія. І затопить плиту і похазяйнує, та й соцпрацівник двічі на тиждень приходить.
“Як прожила? По-всякому… Ні з ким не сварилась, зроду ворогів не мала. Мені багато літ, але жити хочу. Разом із тим кожного дня питаю себе – нащо?.. Та хіба ж на то моя воля? Дай Бог, щоб всі люди жили, скільки їм хочеться. А до свят бажаю нам миру, при тому начальникам скажу таке: у вас же ж людське серце – зробіть щось, аби наших діток не вбивали! Зробіть щось!”…

22 січня Марії Макарівні виповниться 97 років. Добра людино, безцінна наша читачко! Уклін Вам до землі за сонце, збережене в серці, та щоденної втіхи від життя.
В. РОМАНЧУК, “НТ” №1,2015

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *