Микола Весельський – народжений із крилами

Справді, хтось бачить у калюжі лише брудну воду, інший – зорі. Герой нашої публікації з категорії “інші”. Ще в початкових класах син учительки та шанованого в окрузі стоматолога за найменшої нагоди біг до болота, що знаходилося неподалік рідної Яблунецької школи і, затамувавши подих, споглядав водяних курочок, золотих і білих карасів та решту болотних мешканців. А коли родина перебралася в Березівку Житомирського району, за околицею якої чи не відразу починався ліс, успадкована від діда-чмелянина любов до природи гнала хлопчину в глибину насаджень із його чарівним світом птаства й не тільки. Там уже й видивлявся, вивчав, підслуховував. Відповіді на незрозуміле шукав у книжках зоологів, учителя в школі.

 

Ось так безпосередньо і з усмішкою в голосі розповідає про свої перші кроки до науки орнітології нині вже науковий співробітник відділу природи Житомирського обласного краєзнавчого музею, уродженець Яблунця Микола Весельський. Людина, завдяки якій на безкрайній льодовій пустелі тепер є слід і Ємільчинщини: Микола Францович двічі перебував у складі антарктичної експедиції на українській дослідницькій станції Академік Вернадський. Там зимівник Весельський виконував певні завдання, досліджував пінгвінів, відкривши з колегою, до речі, новий вид – магеланського пінгвіна.

Не дивлячись на довжину шляху від Яблунця до найпівденнішої точки на земній кулі, який починався з дитячих спостережень за пташками, імітацією їхнього співу, вивченням об’єктів своєї пристрасті вже на рівні науки, Микола Францович далекий від думки, що знає світ пернатих досконало. І ще не погоджується з визначенням справи, якій присвятив життя, що вона – його пристрасть. Каже, ні, пристрасть минає. Це внутрішня потреба, яка, очевидно, народилася разом із ним.

Спілкуючись із такого рівня фахівцем, було би гріх не скористатись нагодою і не запитати про нашу мальовничу природу, її мешканців та чим цікавий для науковців наш район. Відповідь приємно тішить. Так, зокрема, поблизу Горбового, Здоровця, Чмеля восени можна спостерігати передміграційні скупчення перед відльотом до теплих країв до 700 особин сірого журавля (занесений у Червону книгу). Це свідчить про гарні для них там болотні і захисні умови. Окрім журавлів маємо ще чимало червонокнижників – різновид крупної сови, орла-змієїда і багато іншого.

Ще цікаво, що наша територія – південний кордон розповсюдження глухаря, який вважається тайговим птахом. Микола Францович досі невтомно досліджує Ємільчинщину, поєднуючи з відвідинами сестри, яка мешкає в Рясному і вчителює в місцевій школі зі спостереженнями за птахами на відомих тільки йому оглядових майданчиках. Адже поза тим, що виїхав із району більше 30 років тому, саме наша мальовнича природа дала йому крила, з якими він і летить життям.

Довідка: Весельський Микола Францович народився 14 серпня 1973 року в Яблунці. Закінчив Березівську ЗОШ Житомирського району. Строкову службу пройшов у парашутно-десантному підрозділі в м. Хирові Старо-Самбірського району. Рік до армії та стільки ж після демобілізації працював у цеху об’ємної різьби по дереву Іванівського філіалу фабрики “Житичі”. З 1994 року – таксидерміст відділу природи Житомирського обласного краєзнавчого музею. В 2001 році закінчив ЖДУ ім. І. Франка (природничий факультет). Впродовж дев’яти років за сумісництвом працював асистентом кафедри експлуатації лісових ресурсів у Житомирському національному агроекологічному університеті. Після кількох персональних виставок художніх робіт із живопису та різьблення по дереву (в обласній бібліотеці ім. Ольжича) в 2002 році отримав звання “Майстер народної творчості”. Брав участь у багатьох етнографічних та зоологічних експедиціях. Закінчив аспірантуру. Член обласної організації Національної спілки краєзнавців України. Науковий інтерес: орнітологія, теріологія та природнича музеологія. За цими напрямками в наукових виданнях є 26 публікацій.
В. РОМАНЧУК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *