Катюха

Легенда

Один рукав річки, що тече із села Брідок і впадає в симонівську Бастову, бере свій початок з Генієвої саджалки Катюхи, поселення сусіднього району. Колись, це років з п’ятдесят, із цього села діти ходили в початкові класи до Червоного Бору, а в старші – до Симонів або Рихальського. Дітей було багато, а школи не було.

 

Катюха – село давнє і розташоване воно на північний захід. Поруч з селом, а первісна його назва Заболоття, протікала річечка. Весною вона дуже повноводна, а в спекотне літо й під осінь пересихала майже зовсім, і люди переходили її вбрід. Тому під час розливу школярів перевозили човном.
Очевидці про назву села розповідали таку легенду. Саме розповідали, бо із колишнього поселення нічого не залишилось. Давно люди роз’їхались по всіх усюдах. Вже й назву села зняли з мапи України, а проте садки щовесни цвітуть, а влітку дають гарні плоди. На краю села ще й понині стоїть невеличка хатка, у якій живе одна лише людина – нащадок колишніх катющанців.

Так-от, побутувала така легенда. Люди в Заболотті займалися землеробством, скотарством, вирубкою лісу, рибальством. Звичайно, і тоді всі були поділені на касти: бідних і багатих. Так трапилось, що однієї убогої вдовиці син закохався у панську доньку, яку звали Катериною.
Молоді тайком зустрічалися, поки пан не дізнався про їхні стосунки. Обоє, розповідають, були неймовірної вроди, доброти, щедрості і розуму.

Панська донька навчалася в Петербурзі, в якомусь інституті. Додому приїздила лише на літо.
Пан дуже розгнівався, що донька дала перевагу селянському хлопцю. Адже у мсті повно заможних партнерів. Тому вирішив її видати заміж. І як не плакала, як не побивалася Катя, а батько стояв на своєму.

Андрій, удовин син, дізнався про панський намір останнім. І саме тоді, коли Катю переправляли через річку. Ось човен прибився до берега. На тому боці стояла пара добрячих коней, запряжених у карету.

Хлопець, убитий горем, мчався навздогін. Ще здалеку, залитий слізьми, він безперестанку вигукував: “Катюшенько! Люба моя! Катюха!..”
Уже на повному ходу брички дівчина почула його розпачливий крик і подала свій голос: “Прощай, любий! Прощай навіки!”

На ранок село обійшла страшна новина: юнака рибалки знайшли мертвого на дні річки. Виловився у волок.
Давно те було. Мальовниче село названо на честь панської доньки Каті, яку любовно удовин син називав Катюхою. А Андрія, як утопленика, поховали у віддаленому населеному пункті. І хтозна, можливо від його імені й походить назва села Андрієвичі.
гор ВЕРБА
(Леонід МАЛЕЦЬКИЙ)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *