Сонячні спогади із дитинства. Історії роду

Через відчинене вікно ранкова прохолода наповнює кімнату. Сонячні зайчики весело граються на стіні. Десь далеко-далеко чути, як іде на поле худоба. Але на краєчку моєї подушки, звісивши ноги, сидить нічний сон. Тому ще так важко вирватись із його солодкого полону!.. За вікном голосно гуде джміль, сідає на підвіконня і остаточно проганяє дрімоту. Не відкриваючи очей, ліниво посміхаюсь і пригадую рядки дитячого віршика:

Піднімає джміль фіранку

Й каже: “Доброго Вам ранку!”

І справді, який добрий, теплий і сонячний цей літній ранок у селі! На душі чомусь так чудово і радісно, що хочеться обійняти весь світ! Це, мабуть, від того, що наснилося дитинство. І тепер, згадуючи цей сон, я подумки повертаюсь у ті безтурботні дні, у щасливі роки, коли були живі дідусь із бабусею. Здається, було це учора…
Пролунав останній дзвінок, я вийшла зі шкільного подвір’я, насолоджуючись ніжним травневим теплом. Серце тріпотіло сполоханою пташкою у передчутті чогось нового і незвіданого… все! Нарешті розпочинаються літні канікули і я відразу їду в село! Завтра тільки віднесу шкільні підручники у бібліотеку, візьму з собою книги, які треба прочитати за літо, попрощаюсь з подружками і – гайда на вокзал! Адже ні дня не хочу лишатися у цьому місті. (А тим більше, мене вже зачекалися дідусь із бабусею, друзі та менша сестричка).

Їдучи в автобусі, вже не можу дочекатися, як забіжу на подвір’я і потону в бабусиних обіймах, а потім побачу радісну дідусеву усмішку.
Похапцем зберуся і, весело наспівуючи, чкурну з сестричкою на річку. Босоніж вузенькою стежинкою поміж житами, через перелаз, швидко-швидко, наче на крилах – назустріч літу і дитинству… тільки зараз розумію, що то були найщасливіші миті мого життя!

Важко усвідомлювати, що немає вже дідуся з бабусею. А скільки всього ще хотілося б запитати, поговорити чи повчитися у них!
Це були прості, але по-своєму унікальні, безмежно щирі та чуйні люди. Бабуся, попри складну долю, залишилась життєрадісною та неймовірно веселою. Все життя пропрацювала у торгівлі. Багато хто ще й досі згадує її завжди привітною та усміхненою. Вдома ж була гарною господинею. Дуже часто в хаті збиралися гості й лунали душевні пісні. Як гарно співали бабуся з дідусем! А скільки знали творів – і не злічити! Частина з них перейшла мені у спадок. Але більшість втрачені назавжди…

Дідусь рано залишився без матері, дитинство та юність були досить важкими. Але загартували його характер – сильний та вольовий. На відміну від бабусі, був він не таким відкритим, але надзвичайно добрим. Міг поділитися останнім із тим, хто цього потребував. Важко підібрати слова, щоб описати працьовитість цієї людини і ставлення до роботи загалом. Ні одне будівництво чи інша велика робота в селі не обходилась без його участі. Односельці розповідають, що за день дідуся багато разів можна було побачити на велосипеді в робочому одязі у різних куточках Підлубів. Коли згадую, скільки всього ця невтомна людина встигла зробити, то мені здається, що колись доба мала не 24 години, а значно більше. Бо тепер – і половини того не встигаєш! Окрім домашнього господарства та чималого городу, дідусь тримав бджіл.

Я і тепер пам’ятаю аромат того свіжовибраного меду кольору сонця… У теплу пору майже щоразу зустрічав світанок на річці Уборть з вудкою. Ціле літо й осінь носив з лісу гриби. Взимку любив полювати. Чимало яблунь і груш прищепив і виростив він за своє життя. Ми і зараз насолоджуємось тими запашними плодами! Саджав деревця не тільки вдома, а й у лісі, і понад річкою. Ціла алея кленів шумить тепер на березі Уборті. Навіть дерев’яні кладки на ній – це теж робота дідусевих невтомних рук.

Виховали трьох дітей, діждали внуків та правнуків, відсвяткували золоте весілля і… відійшли у небуття. А скільки добрих справ і спогадів залишили після себе мої дідусь Заєць Адам Харитонович, та бабуся, Заєць Марія Матвіївна! Впевнена, що багато хто згадає їх теплим словом, читаючи цю розповідь. А у моєму серці житимуть вони вічно, як лагідні сонячні промінчики – спогади з далекого дитинства…
О. ІГНАТЕНКО,
с. Підлуби,

“НТ”, №5

2004 рік.

25 жовтня 1955 року.

27 серпня, 2007 рік.

28 березня, 1982 рік.

1987 – 1988 роки.

1989 рік.

10 травня 1964 року.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *