Незламна. Долі людські

У роки Другої світової с. Лебідь (Степанівська сільрада) час від часу обстрілювали ворожі літаки. Та хіба думалося про небезпеку сільській дітворі. От і п’ятирічна Романія зі старшою сестричкою зовсім не зважали на це. Вибігли із хатинки у передчутті забавок… Все сталося зненацька. Гул літака, снаряд, що влучив у грушу й розчахнув нещасне дерево, й уламок міни, який знівечив ногу маленької Романії. Швидко зорієнтувалась сестра пораненої дівчинки, яка й затягла її у сіни. Допомогу тоді надавала німкеня, яка проживала у Лебеді й трохи зналась на медицині. Згодом завезли Романію до районної лікарні. Вироком звучали слова тодішнього лікаря Козюліна: “Відрізати”. Не дала мати…

Низенька, метка і гнучка, енергійна. За що б не бралася, горіло все в її руках. І де ж стільки сил у тому тонкому стані. Дивись-но, із 150 га льону, який вирощували у місцевому колгоспі, на 30 га в’язала Романія… Привернула увагу, а згодом і серце Михайла Садурського, що тільки-но прийшов із армії й теж став працювати – обліковцем у господарстві. “Я робила, а він записував”, – жартує жінка.

Побралися. Їй – 19, йому – 23. Не надто добре було у Лебеді жити, тож у пошуках кращої долі молода сім’я у 1960-му переїхала спочатку у Великий, а потім у Малий Яблунець. Мали тоді уже сина Михайла й чекали на поповнення. Два роки квартирувались у сусідів. У родині з’явився Валентин, а за ним – Анатолій. Згодом вдалося звести будиночок. Жити ж бо. Та за вікном причаїлося горе.

Перед новим роком школярі похворіли, мо, вітрянка, а мо, інша яка шкіряна хвороба. Пані Романія не пам’ятає. Зате перед очима – колір “Серортутной” мазі – “як салідол”, якою сільський фельдшер сказала намазати й дітей, і дорослих, давши п’ять баночок. Що й зробили на ніч. А вранці чоловік ледь міг сповзти із ліжка, щоб відкрити двері. Сім’я отруїлася випарами небезпечної речовини. Із трьох дітей Толіка врятувати не вдалося, не змогли ні лікарі з райцентру, ні з області. “Мамо, забери мене. Хочу вмерти вдома,” – сказав семирічний хлопець, лежачи в Житомирській лікарні. Та побачити рідну домівку йому так і не судилося.

…У 14 років хвороба забрала Валентина. Рак. Дев’ять місяців його лікували у Київському інституті. Годували через трубки, що входили у ніс. Лікарі сказали: “Надії немає, забирайте додому”. Вдома він просив грушу, гойдалку, і… закрити двері, аби не чути, як граються на дворі діти.

Нещасливим числом для Романії Станіславівни стало 53. Саме стільки було чоловікові, коли він відійшов у засвіти, стільки ж, синові Анатолію, як його не стало…

Зернина до зернини нанизує пані Романія спогади за 80 літ свого життя – гіркі й добрі, одна біля одної. Й часом стає моторошно від усвідомлення того, скільки випало на долю цієї жінки.

Незламна. Велика духом і серцем, яке не загрубіло від пережитого. Не зневірилася. Сьогодні вона віддає свою любов двом онукам і стільком же правнукам. А ще, наче велике сонце, притягує людей, добрих друзів. Усі вони нещодавно завітали до Романії Станіславівни, щоб привітати із гарним ювілеєм, згадати спільно пережите. Посміятися і поплакати разом.

Шановна пані Романіє! Приєднуємось до гарних слів, які звучали нещодавно, й ми. Нехай не стихають у Вашій хатині людські кроки рідних і близьких, здоров’я Вам міцного й сонячних днів.

Г. КОЛЕСНИК

Довідково: “Серортутная мазь” широко використовувалась для лікування педикульозу в радянські часи, однак зараз препарати із ртуттю не виготовляються через їх побічні дії. Існує кілька видів цієї мазі – біла, жовта та сіра. В останній міститься 30% ртуті. Побічними діями є подразнення й почервоніння шкіри, ураження нирок і нервової системи. Категорично заборонена для використання дітьми.

“НТ” №18

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *