Інтерв’ю з ємільчинцем – полковником Державної прикордонної служби України


30 квітня – професійне свято прикордонників України. Із 2018 року, в ознаменування сторіччя успішних дій Окремої Запорізької дивізії Армії УНР під командуванням Володимира Сікевича, коли наприкінці квітня 1918 року було звільнено велику частину Донбасу і українські війська вийшли на міжнародно визначений кордон УНР з Російською Радянською республікою і Донською республікою, Указом Президента України Днем прикордонника України визначено саме 30 квітня.

Напередодні свята “Народна трибуна” взяла інтерв’ю в уродженця Ємільчиного, випускника Ємільчинської другої школи, полковника Державної прикордонної служби України Сергія Олександровича Мельника, зміст якого і пропонує шановному читачеві.

– Пане полковнику, як у хлопця з Ємільчиного виникло бажання стати прикордонником?

– Я народився у сім’ї, де завжди панували порядок, дисципліна і почуття службового обов’язку. Мій батько Олександр Миколайович був старшиною міліції, а мама Алла Володимирівна – бухгалтером райсільгосптехніки. Батьки, так би мовити, завжди підтримували форму, бо працювали на відповідальних посадах, до цього привчали і мене з молодшою сестрою Оленкою. Військова служба подобалася мені з дитинства. Любив читати і книжки з воєнної історії. Тому після школи питання: ким стати, для мене було майже визначене. Напрям – прикордонна служба – підказали у військкоматі, і я у 2001 році вступив до Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького у місті Хмельницькому. Це єдиний в Україні вищий навчальний заклад IV рівня акредитації, який здійснює підготовку офіцерів для ДПСУ.

– Чи достатньою була освітня підготовка випускника містечкової школи, щоб на рівних конкурувати з міськими юнаками?

– Як бачите, поступив успішно. Так само навчався 5 років. Можливо, так мені здавалося тоді, що в деяких дисциплінах я трішечки недотягую, але це, швидше, як я тепер розумію, був комплекс провінціала. Вчився на рівних з усіма. Особливо пригодилися знання з іноземної мови, точних і суспільних наук, фізична підготовка, бо на перших двох курсах, в основному, викладались загальні предмети, без спецдисциплін. Але не всі шкільні предмети знадобилися. Із хімією, наприклад, я в академії не зустрічався, хоч у школі мусив її “гризти”. Теперішня система ЗНО сприяє тому, щоб випускники шкіл налягали на потрібні їм у майбутньому предмети. Хоч розумію, що сучасна освічена людина має знати всього багато.

– А які ж то були “спеціальні” дисципліни?

– Прикордонна служба, прикордонний контроль, інженерне облаштування кордону та ін. Згодом дуже нам стало в пригоді щорічне, по 3-4 тижні, стажування у частинах, яке ми проходили в різні пори року та в різних умовах. Адаптувалися по-серйозному.

– А що було після академії?

– Ого! За час своєї служби від 2006 року мені довелось змінити чи не 15 місць “дислокації”. Починав у званні лейтенанта в Лучанках на Овруччині. Після Хмельницького – це був “край світу”. Але нічого, звик. Допомогла швидко освоїтися і та обставина, що там я потрапив у підпорядкування “свого” начальника, з ємільчинським корінням – Дейнеки Олександра Васильовича. Після року служби направили на прикордонну заставу в Оране Іванківського району на Київщині, далі – Млачівка Поліського району, знов Лучанки, Чернігівщина…

У 2010-му вдруге вступив до Академії, щоб удосконалити і підвищити професійний фах. Навчався заочно.

– А як складалася кар’єра далі?

– А далі я вже став старшим офіцером. Проходив службу у штабі в Житомирі. Отримав звання майора. Два з половиною роки був у Луцьку. З 2015-го – в Мукачівському прикордонному загоні. Потім – знов Житомир, начальник прикордонного загону у Львові, де у моєму підпорядкуванні перебувало 1200 чоловік. Ще раз – Житомир.

– Які епізоди із служби врізалися в пам’ять особливо?

– У гарячі липень-серпень 2014 року довелось стати на захист кордону в зоні АТО у Маринівці. Тоді над головою день і ніч не переставали літати кулі і міни, то в одну, то в другу сторону. Перед цим, звичайно, була серйозна спеціальна підготовка особового складу у Луцьку та Черкасах. Але уникнути втрат нам не вдалося, хоч ми і не брали участі у активних бойових діях. Десятьох моїх товаришів було поранено. З двома попрощався назавжди. Вічна їм пам’ять….

А на західному кордоні мав справу з нелегальними мігрантами із Афганістану, Сирії, Туреччини, інших країн, які під виглядом туристів чи студентів приїжджали в Україну, а потім у незаконний спосіб намагались перетнути державний кордон. Бачив, як уже свої “винахідники” прилаштовують до літальних апаратів по 8 ящиків цигарок, мішки з бурштином, щоб переправити через лінію кордону повітрям. Багато порушень закону виявляли і упереджували.

– Де тепер несе службу Сергій Мельник?

– З 2019-го знову стаціонарно навчаюсь в Академії. Це вже втретє. Два попередніх червоних дипломи дозволили мені, тепер уже полковнику, продовжити опановувати необхідні знання і навики, щоб на найвищому рівні здійснювати свої повноваження. Зараз, у час карантинних заходів, вчусь дистанційно, щодня по кілька годин працюю з комп’ютером, щоб виконувати програму. Не буду кривити душею, з’явилася і додаткова можливість побути більше часу з дітьми, дружиною, допомогти їй по дому, підналягти на вивчення іноземної мови, зайнятися фізичними вправами.

– Питання делікатне – чи задовольняє полковника прикордонної служби матеріальне і соціальне забезпечення?

– Скажу прямо, що з цим все в порядку. Держава про нас дбає. Я відчуваю себе соціально захищеним: вистачає на житло, одяг, побутові потреби, заправити автомобіль і т. д. Маю змогу отримувати якісне медичне обслуговування в шпиталі, оздоровлюватись у санаторії…

З цього приводу хотів би щиро порадити молоді йти у прикордонну службу за контрактом, або вступати у нашу Академію – не пошкодуєте: добра кар’єра і майбутнє вам будуть забезпечені. Для прикладу можу навести досвід моєї сестри Олени і її чоловіка. Сестра, до речі, як курсантка, закінчила виш із золотою медаллю, зараз тут же продовжує вдосконалювати свій вишкіл. Дружина Марина теж працює у прикордонній службі.

– І на закінчення, які цінності для Вас є головними?

– Батьки, Царство їм Небесне, мене вчили бути порядним, чесним, не брати хабарів, з повагою ставитись до людей, бути з ними уважним. Такі ж настанови і приклад я взяв від своїх командирів. Дотримання цих принципів не підводить.

– Що ж, щиро дякую за цікаве інтерв’ю, успішної Вам служби і хорошого кар’єрного зростання, всіляких сімейних гараздів та з прийдешнім професійним святом.

Підготував Олександр ВАЩУК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *