Набережна в Ємільчиному залишилась без паркану

Кілька тижнів тому на набережній вкрали більше 160 м огорожі. За збігом обставин відношення до правоохоронних органів надійшло 13 січня відразу після дзвінка “НТ” до міліції, аби дізнатись про результати розслідування (цікаво, що 9 січня Ємільчинський селищний голова розповів нам, що звертався з приводу крадіжки до дільничного).

А з початку наступного тижня у штабі Ємільчинсько РВ УМВС нам повідомили, що розкидати огорожу почали не з перших днів нового року, а ще восени. Її уламки познаходили у воді, кущах. Проте до міліції жодного разу про це заяв не надходило, схаменулись тільки тоді, коли зовсім нічого не залишилось.

На разі відомо й про особи, які здавали частини секцій у металоприймальні пункти, та по яких проводиться перевірка. Тільки після її закінчення це правопорушення кваліфікують. 

Своєрідним каменем спотикання є питання: чи перебуває огорожа на балансі тої чи іншої організації? Від відповіді на нього залежить, буде дане майно предметом злочину чи ні (якщо воно нікому не належить, то і заявника немає). З цього приводу правоохоронці також ведуть перевірку. Селищний голова Леонід Філоненко розповів: набережну із “начинням” і огорожею в комплексі будували у 1984 році, відтоді вона і є на балансі, адже ж не може “висіти в повітрі”.

До слова, очільник ємільчинської громади згадує, як кілька років тому в подібній ситуації, крадіжці огорожі, вони навіть самі вказали міліціонерам на злодія, реакція ж з їхнього боку була мінімальна, мовляв, складу злочину немає. А ось інший випадок: металева огорожа зникла біля будівлі райради. Міліціонерів відразу повідомили і поцуплене повернули. Чому ж і з крадіжкою паркану набережної так не спрацювали? Адже вкрасти огорожу в самому центрі селища – не миску з двору поцупити.

Дивує бездіяльність і в деякій мірі байдужість, яка прослідковується у низьці “не”. Працівники метало приймальних пунктів купують фрагменти одного й того ж паркану від різних осіб із явними ознаками злочину і не повідомляють правоохоронні ограни чи представників місцевої влади, правоохоронці не співпрацюють із такими підприємствами в достатній мірі, аби своєчасно виявляти випадки правопорушень, місцеве самоврядування оперативно не реагує на крадіжки майна селища, самі місцеві жителі бачать, але не говорять про негаразди. Створюється своєрідне замкнене коло, розірвати яке справа честі кожного з нас.

Йдеться ж не про міфічне місце десь там, а про наш дім, нашу безпеку, наше селище.
Г. КОЛЕСНИК