Ємільчинці врятували безпорадного птаха

“За ініціативою місцевого жителя Нечипорука В’ячеслава Петровича було врятовано лебедя, який мав нехорошу перспективу зустріти свою останню зиму на Уборті.

Нещодавно “Народна трибуна” піднімала проблему врятування беззахисної тварини, і, коли морозна погода посприяла цьому, працівники селищної ради спільно з активістом визволили лебедя із небезпеки”, – зазначає на своїй сторінці www.facebook.com Ємільчинська селищна рада.

Отож, нагадуємо про що йшла мова у “НТ” №48 за 2 грудня.

 Нашу Уборть без лебедів уже ніхто не уявляє. Ніби й не найважливіше в житті, проте щовесни чекаємо цих “курортників”, рахуємо, слідкуємо, підгодовуємо. А прийде осінь – знаємо й про залишенців, які не змогли через травми полетіти в теплі краї. Саме такий нещасний красень із травмованими крилами цієї середи топтався на льоду річки, скутої нічним 13-градусним морозом (біля мосту по вул. Миру). Вигляд безпомічної птахи збурив селищенців, які й повідомили про це в редакцію. Мовляв, чому ніхто не рятує, де відповідні служби? 

Телефоном ми зв’язались із керівником рятувальної служби і начальником управління ветмедицини в районі, очільником громади та головою УТМР. В результаті відповідали чи не слово в слово: “Нема жодної можливості врятувати лебедя. Лід тонкий, що становить небезпеку для людей”.

По правді, мене охопив розпач і гнів. Але на кого? Хіба є провина місцевих ДСНСників, що, окрім двох 130-их ЗІЛів, латаних-перелатаних рукавів, драбин та дещиці пристроїв для рятувальних операцій при ДТП, ані плавзасобів, як то мусить бути, ні аеросаней. І справді, не посилати ж бійців на погибель через птаху, навіть дуже гарну.

З ветлікарнею – не краще. Ліків, аби пострілом приспати лебедя, а тоді вже якось підтягнути до берега, вони зроду не мали. УТМР також без жодних спецзасобів, хіба “НИВА” попливе…
За такої безпомічності всіх і вся фінал для красеня видається очевидним, тим паче, що його вже вгледіла видра та сховалась у прибережних заростях в очікуванні моменту.

…На ранок четверга про лебедя на льоду нагадували тільки шматочки хліба, що співчутливі свідки кидали йому напередодні.
Ось так одна одна історія, яких, власне, в природі тисячі, вкотре оголила наші проблеми, зокрема, – рівень спроможності важливих для життя інстанцій, від котрих через державну байдужість вже теж скоро не залишиться, як від птаха – ні пуху, ні пера.
В. РОМАНЧУК