Україна – 99 років тому

Образ одної, єдиної нероздільної вільної самостійної України “від гір карпатських аж по кавказькі”, сформований громадським діячем М. Міхновським 1900 р., став загальновизнаним національним ідеалом, на якому зійшлися політичні сили України початку ХХ ст.

Перша світова війна створила небезпечний прецедент, поставивши великі маси українців у лави воюючих одна з одною ворожих армій. Одночасно вона створила якісно нові можливості для відновлення української державності та реалізації соборницьких прагнень. Проголошення Центральною Радою УНР стало ключовою подією Української революції 1917 – 1921 рр., логічним завершенням довготривалого національно-визвольного руху. IV Універсалом Центральної Ради і на мирових переговорах в Бересті з країнами Четверного блоку УНР твердо заявила про соборницьку перспективу своєї державної політики.

18 жовтня 1918 р. у Львові сформувалася Українська Національна Рада на чолі з Євгеном Петрушевичем, яка взяла у свої руки владу в західно-українських землях, проголосила, що Східна Галичина, Північна

Буковина та Закарпаття, які “творять цілісну українську територію, уконституйовуються… як Українська держава”.

3 січня 1919 року у Станіславі було ухвалено рішення про злуку, в якому зазначилося: “Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення Українського Народу, проголошує торжественно з’єднання з нинішнім днем Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою в одну одноцільну, суверенну Народну Республіку”.

Остаточна процедура оформлення соборності відбулася в Києві 22 січня, в першу річницю проголошення ІV Універсалу Центральної Ради. В цей день був підписаний і оприлюднений спеціальний Універсал Директорії УНР, який дістав також назву Акту Злуки. Вітаючи січневе рішення Ради, Директорія урочисто оголосила про те, що: “Однині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина; Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна.

Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Однині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду”.

Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі. Він став яскравим фіналом складного і тривалого шляху українців до консолідації етносу, перетворення його в єдину політичну націю, а також об’єднання території його споконвічного проживання в межах єдиної української держави.

У реальних обставинах 1919 р., коли Україна опинилась оточеною колом фронтів, УНР не вдалося відстояти. Об’єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам’яті нашого народу. В українській суспільно-політичній думці ХХ ст. Україна інтерпретувалася лише як соборна держава.

За матеріалами Владислава Верстюка,
заступника Голови Українського інституту національної пам’яті, доктора історичних наук