Слава Богу, що діждались цього Дня святого

Віддані сини й дочки нашого народу покоління за поколінням жертовно виборювали нашу Незалежність. Від козацьких часів, від Шевченка і Віддані сини й дочки нашого народу покоління за поколінням жертовно виборювали нашу Незалежність. Від козацьких часів, від Шевченка і Франка, Лесі Українки й Олени Пчілки генетично сприйняли ми естафету духовності, святості рідної землі.
Без пострілу, без кровопролиття здобули найдорожче – свободу. Хіба ж це не історичне звершення?{morfeo 5}

22 серпня яскраво, урочисто, піднесено район святкував 20 річницю Незалежності України та День Державного Прапора України.

Урочистості розпочалися відкриттям оновленої Районної Дошки Пошани та вшанування кращих представників трудових колективів.

Право підняти Державний прапор України було надане Тетяні Примак – начальнику відділу у справах сім’ї, молоді та спорту РДА і Дмитру Степанчуку – начальнику ВДАІ Ємільчинського району.

Символом нашої єдності, сили, свободи, честі, совісті і незламності назвав наше знамено барвінкового кольору неба і золотої пшениці голова райдержадміністрації Леонід Забела.

Із ним ішли в бій, за нього віддавали життя.

Якщо зібрати сльози матерів,
Що пролились за дочок і синів,
Які навік у битвах полягли,
Які за щастя юність віддали,
То море створиться зі сліз отих.

Покладанням квітів вшанували світлу пам’ять воїнів-афганців, захисників Вітчизни, які полягли у роки Великої Вітчизняної війни, солдатських вдів.
Легко і просто називати себе сином народу, важко і далеко не кожному випадає щастя бути достойним цього високого імені. Легко і просто говорити про свою любов до України, важко і не кожному вдається любити її. Тарас Григорович Шевченко любив Україну, тому й став шанованим національним символом нашої державності і соборності. Тому квіти, які лягли в цей день і до його пам’ятника – це не лише вдячність, а й шана і повага до всього святого, що ми маємо.

Вражало і захоплювало розмаїття національних костюмів, вишиті рушники із щедрими дарунками нашої рідної землі – короваями від сільських і селищних рад району, велелюддя: коли перші сільради вже клали квіти до Обеліска Слави, значна частина громад району була ще тільки на початку шляху.
Лариса СИДОРІНА

“Я ніколи не знатиму, як це стояти в довжелезних чергах, як це, коли в тебе забирають паспорта, щоб ти не виїхав із села, бо народився у вільній країні…”, “Я намагатимусь продовжувати справу Великого Кобзаря” – це слова ровесників Незалежності братів Коваленків, випускників Ємільчинської школи, нині студентів Харківського національного університету. Віталій та Валентин були запрошені на урочисті збори, аби сказати вітальні слова.

Із цією ж метою виходили на сцену сюди директор ПОСП “Великояблунецьке” Іван Боровець, голова районної ради жінок, заступник головного лікаря Наталія Брановицька, Симонівський сільський голова Володимир Денисюк.
Тоді ж були вручені свідоцтва представникам від трудових колективів та кращим працівникам району, чиї портрети занесені на Районну Дошку Пошани. Ця почесна місія випала головам районної державної адміністрації та районної ради Леоніду Забелі та Петру Лісовому.
Не обійшлося й без окраси будь-якого дійства – народної пісні, яку вправно вплітали в канву урочистості колективи художньої самодіяльності району.

Важко уявити собі день, у який би більше прославлялась національна символіка. Вона прикрашала вишиті сорочки, рушники, серветки, була закарбована у дереві, у витворах із найрізноманітнішого матеріалу. Мова йде про виставку народних майстрів. Вправні та натхненні поліською природою умільці знайшлися у кожній сільській раді. Складно було виокремити “родзинку” серед усього рукотворного багатства. Тож цілком зрозумілою є пильна увага до кожного виробу.
Г. КОЛЕСНИК