“Провладний” чагарник?, або Почнімо з себе

Ми всі впевнені, що благоустрій та естетичний вигляд селища – це “головний біль” місцевої влади. Досягнення обранців ігноруємо, а при вимушених коментарях, в’їдливо додаємо: “Нарешті зробили! Так ще оце, тут, от там!” Нарікання в більшості доречні, але…
В площині особливої естетичної проблеми останніми роками лідирує вул. Леніна (з первісним Степанівська). Центральний, парадний в’їзд, із якого гості Ємільчиного отримують враження про економічний та культурний рівень життя мешканців. Нехай би вони, ті гості, та й не роззирались!

Декілька кілометрів від заправки до центру – застигла кінострічка “Що було – те загуло”. Паркан комори зниклого колгоспу ховається, наче Чорнобиль, у дикій гущавині, яка вилізає зеленою капостю на тротуар. Злиднями зиркають залишки ферми з бур’янами по шию колишньому трудареві, змушуючи щеміти старече серце. Але найбільшою “окрасою” центральної вулиці районного центру є металева огорожа, знесилена недоглядом у більш, ніж два десятиліття. Іржа перемогла фарбу, а людська “турбота” здолала форму конструкцій, викрививши кульбаками залізні стержні. Цілі секції припадають до землі з воланням: “Дайте спокій!” Смужка кордону між будинками і огорожею безгоспна – тож заросла до неподобства, полякуючи перехожих. Естетичний апогей – хащі очерету в городі господаря, чий будинок за десяток метрів від районної прокуратури. Сором.

Хто винен і кому реанімувати парадний в’їзд до Ємільчиного?
Висвітлити своє бачення проблемної ділянки районного центру люб’язно погодився голова селищної ради Леонід Філоненко: “Недолік дійсно існує. Заплановано наступної сесії вирішити питання демонтажу металевої огорожі. Стосовно чагарників уздовж тротуарів – відповідальність лежить на власниках приватних будинків.

Влада не може змусити господарів викосити траву не тільки у дворі, але й за ворітьми! Візьмімо за приклад будь-яке село або інші вулиці селища: з весни люди білять (фарбують) паркани, викошують і клапоть перед обійстям. Більша ж частина Степанівської, де стоїть та злощасна огорожа, занапащена бур’янами саме через байдужість жителів: паркан не наш – то й чагарник “провладний”! Потрібно кожному усвідомити власну причетність до естетичного вигляду вулиці”.
Не можна не погодитись зі словами Леоніда Івановича.

Шлях змін і розвитку нашого селища, як і в цілому в країні, строкатий через фінансову нестабільність: у чомусь крокуємо, багато занепало, десь шкиргик-шкульгик. Але щоб мати естетичну насолоду від прогулянок вулицями – не варто чекати можновладців з косами! Почнімо з себе.
В. РОМАНЧУК