Їдьте! Воно того варте!

 Привіт зі Львова

{morfeo 15} 

Років із десять я мріяла поїхати до Львова. – “Оце мрія!” – посміхнеться хтось, але не поспішайте брати на кпини! Адже не тільки моя родина, а й багато із вас не готові витрачати чимало кревних не на хмільний відпочинок із засмагою, а для подорожі в царину духовного наповнення й насолоди. Доля змилостивилась над нами, нерішучими, підсунувши радісну оказію: молодша донька, як фіналістка Всеукраїнського конкурсу “Молода республіка поетів” , мала виступ на заключних гала-читаннях у місті Лева. Шлях до здійснення мрії виявився простим: бажання, збіг обставин і наша родина в потязі, що прямує до омріяного статусу “турист”. Львів, як загадкове, починається для мене вже з перону: ані смітинки, ані матюків від сили силенної люду довкола.

Ледь не стерильна чистота і потоки чужої мови звідусіль: безліч іноземців: поляки, німці, росіяни, американці… Підскакуючи в маршрутці від бруківки під колесами, як попкорн на пательні, до заздалегідь винайнятої квартири, із подивом спостерігаю таку мезансцену: проїжджаючи повз релігійні храми усі місцеві в автівці хрестяться (незалежно від віку)! Ото свобода духу і догми виховання!

Наше житло у центрі Львова не з дешевих, але того варте: побудована австрійцями у 19-му столітті триповерхівка дихає містикою: аж занадто висока стеля (як для сучасності), товстелезні кам’яні стіни і галасливі в своїй скрипучості від віку дерев’яні сходи… Почуте ледь не з порогу від власниці помешкання збентежило не лише гоноровитістю інтонації, а й стало пророчим у подальших враженнях від міста: “Київ, – сказала пані Оля, – столиця України, натомість Львів – столиця українців!” Такі слова різко змусили нас відчути себе невігласами в розумінні історії власної країни і через півгодини на львівських вуличках ми, як всі, з роззявленими ротами справжніх туристів. Оперний театр, ратуша, звичайні багатоповерхівки не надто відрізняються одне від одного, бо все то мистецькі витвори: ліпнина орнаментів, чудернацьких фігур облич без нав’язливого перенасичення. Стриманість у поєднанні з витонченістю усіх львівських споруд змушують кожного туриста аристократично вирівняти хребта та поводитись як справжні пани і панянки, навіть якщо генетичний код надто далекий від того!