Син партизанського краю. Історія месника

У роки воєнного лихоліття с. Лука було напівпартизанським. Цьому неабияк сприяло місце розташування – край лісу. Один із його жителів, 20-річний юнак Михайло Жайворон, теж допомагав народним месникам. Часто-густо носив їм хліб, інші харчі, був розвідником.

Жив хлопець разом із двома меншими сестрами у сараї, бо кілька років тому батька репресували як “заможника”, через те що не віддав землю й сільгоспінвентар до колгоспу. Майно забрали, а хату перетворили в школу. Матері ж не стало якраз перед війною, у 1941 році.

…Якось до Жайворонів прийшли партизани й запропонували хлопцеві приєднатися до руху. Саме так, із квітня 1943 року, почалася його довга подорож в ім’я визволення незліченними дорогами України, Білорусії. Спочатку – у складі загону ім. Пархоменка з’єднання Жуковського, а згодом – ім. Кармелюка (з’єднання ім. Олексієнка). Рейд народних месників мав на меті звільнення сіл, організацію інших партизанських загонів та знищення поліцаїв, фашистів, підтримку населення на окупованій території словом, агітлистівками. Так Михайло Жайворон разом із іншими партизанами пройшов Хмельниччиною (Ізяслав), Чернівецькою, Львівською та Рівненською областями.

Після звільнення цієї території 17 квітня 1944 року партизанський загін ім. Кармелюка розформували. Михайло Архипович, вже як службовець МВС, боровся із залишками окупантів на Тернопільщині. Згідно із наказом президії Верховної Ради СРСР 9 травня 1945 року Михайла нагородили медаллю “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1942-1945 рр.”.

У 1948 році чоловік повернувся на Ємільчинщину. Оселився у Великій Глумчі. Разом із дружиною Марією Андріївною виховали четверо дітей.
Михайло Архипович увесь час пропрацював у місцевому колгоспі.

…Пішов у засвіти на 82 році життя.
Віктор ЖАЙВОРОН,
син