Cлідами ОУН УПА із Романом Ревчуком

{wmv}Upa_1{/wmv}Приділяючи багато уваги партизанському рухові на землях нашого району, ми незаслужено мовчимо про тих, хто боровся і загинув за Україну в нашому краї в лавах ОУН-УПА.

 

Колишній мешканець с. Бараші, а нині громадянин Росії В. Кириленко, який працював заступником начальника відділу УКДБ СРСР у Куйбишевській області, детально ознайомився з німецькими військовими документами, у своїй праці “У кожного була своя війна” (Бараші і барашівці у роки Великої Вітчизняної війни та після неї) Самара-2008 зазначає: 

 

“Лише за німецькими оцінками в 1941-1942 рр. бойові загони ОУН були головною і єдиною реальною силою, яка стала до боротьби з німецьким окупаційним режимом на теренах України (радянський партизанський рух у той час лише зароджувався). 

Про це красномовно свідчать окремі німецькі воєнні документи: у довідці СД, складеній у грудні 1941 року, відзначається, що в Україні не існує антинімецьких організацій, небезпечніших від ОУН, тому пропонується головну увагу звернути саме на цю “бандерівську” організацію. У свою чергу командування оперативної групи “Ц” армій “Південь” вермахта щодо партизанського руху в Україні у грудні 1941 року повідомляє: “Окрім бандитських груп ОУН, в Україні немає організацій опору, які б становили для нас серйозну небезпеку… ми активізували боротьбу з бандерівцями, які з’явились навіть у Криму”.

 

Отож, уранці 12 липня до мого дому завітав незнайомець, який, назвавшись Юрієм Буткевичем, сином бандерівця, попросив допомогти знайти могилу батькового товариша Негуса і ще чотирьох стрільців УПА, яка знаходиться поблизу села Неділище і, на жаль чи на сором, ще й сьогодні невідома, безіменна.

 

Юрій Буткевич розповів, що його батьків було ув’язнено і засуджено за участь у визвольному русі і заслано з Корця Рівненської області до Сибіру. В’язні радянських концтаборів відновили між собою зв’язок, хто б де не перебував: у  Воркуті, Красноярському краї чи іншому місці. Згодом розселилися поряд, компактно, щоб мати змогу спілкуватися рідною мовою, відзначати українські свята, не “розчинитися у російському морі”.