Улюбленою в батька була пісня про Волинь, Полісся, куплет з якої пан Юрій Буткевич і заспівав:
Очерет мені був за колиску,
В болотах я родився і зріс.
Я люблю свою хатку поліську
І люблю свій зажурений ліс.
У Красноярському краї Юрій народився, зріс, проте, коли вони з братом Олегом мали вже по 15 і 17 років і почали зустрічатися з дівчатами, то мати забила на сполох. Мовляв, одружившись, хлопці назавжди залишаться на чужині. То ж у 1971 році взимку, терміново продавши господарство, сім’я, а згодом і всі родичі, переїхали до Дніпродзержинська Дніпропетровської області, позаяк повернення на рідну Волинь було ще заборонено.
Тільки через тривалий час Юрій та Олег поїхали на малу батьківщину до Корця. Поставили намет на місці, де була батьківська хата (її роз’їхав радянський танк), переночували, порибалили, покупались у річці.
В Інтернеті Юрій Буткевич довідався, що в одному з томів архівних справ, оприлюднених нещодавно СБУ, зберігався вилучений у підпільників примірник газети “За самостійну Україну” від 10 грудня 1943 року, в якій у розділі “Із дій УПА проти гітлерівських наїзників” йдеться:
“У жовтні ц. р. наш відділ обложив районове містечко Бараші на Звягельщині, в якому була сильно озброєна німецька залога. За 14 годин облоги і безперестанного бою ворог втратив 44 особи вбитими і раненими. Спалено у місті всі урядові та поліційні будинки”.
Про цей бій, який відбувся 17 жовтня 1943 року, на сторінках Житомирського часопису “Віче” від 15.10.1998 р. розповідає його учасник, мешканець с. Симони В. Цуман. Він докладно описує хід бою і місце могили воїнів УПА. За свідченням В. Цумана, поховання знаходиться за селом Неділище, праворуч від шосе Неділище-Бараші.