Я є постійним читачем газети “Народна трибуна”. Нещодавно прочитав про скликання 8 сесії районної ради, де розглядалося питання “Про програму розвитку культури Ємільчинського району на період 2010-2011 років”.
Зразу ж у мене майнула думка про обрання директора Симонівського сільського клубу, яке відбулося 31 жовтня 2011 року.
З різних джерел інформації відомо, що на цю посаду було подано дві заяви від жителів села: техпрацівниці сільської школи та фахівця з освітою і 12-річним стажем у галузі культури.
Сільський голова не наважився сам зробити вибір, хоча це була його компетенція. Володимир Андрійович виніс заяви на розгляд сесії, тобто депутатами ради між вищезгаданими працівниками проводився вибір. В ході голосування депутати з невідомих причин віддали перевагу техпрацівниці школи. Таке рішення не може не дивувати жителів села, адже відділ культури неодноразово наголошував на нестачі кваліфікованих кадрів. У переважній більшості закладів культури працюють люди без відповідної освіти – нефахівці своєї справи.
Враховуючи ці дані та події, що відбувалися в стінах сільської ради, виникає питання: “Чи потрібно вчитися?”, “Чи потрібні для розвитку культури в селі кваліфіковані фахівці?”
І який розвиток культури має бути в Ємільчинському районі?
Михайло ВАСИЛЬЧУК,
колишній житель с. Симонів
Прокоментувати цей лист ми попросили Симонівського сільського голову Володимира Денисюка:
“Справді, рішення про призначення завклубом я міг прийняти одноосібно, проте, щоб уникнути пересудів, вирішив поцікавитися думкою депутатів, тому воно було обговорене колегіально на сесії сільської ради. Більшістю (10 із 13) депутати проголосували за Валентину Остапчук, довіривши їй цю ділянку роботи. Дійсно, останнім часом вона працювала техпрацівником, а до цього – педагогом-організатором у школі. Крім того – активна учасниця художньої самодіяльності, зокрема, ансамблю “Симоняночка” – по суті, його ведучий голос, співає в церковному хорі.
А інша претендентка на цю посаду – Оксана Васильчук – вже має роботу – завклубом в Андрієвичах”.
Важливою є думка начальника відділу культури і туризму Ігоря Євтушка:
“Яким би не було рішення депутатів Симонівської сільської ради, ми маємо його поважати, хоч важко назвати його логічним.
А чи правильний вибір ними зроблений – покаже час.
Валентина Остапчук – людина нова, а про Оксану Васильчук можу сказати, як про кваліфікованого спеціаліста із неабияким творчим потенціалом. Нещодавно, на щорічній робочій співбесіді, обговорювалася можливість її переходу на роботу в РБК. Єдина проблема – житло.
Порушена ж автором листа проблема кадрового забезпечення є і буде надзвичайно актуальною. На п’ять десятків клубів маємо зараз всього три баяністи… І поки не буде державної цілеспрямованої політики в галузі культури, ситуація ніде не поліпшиться”.
Від редакції. Хоч і кажуть: “За одного вченого дають де-сять невчених”, у житті, на жаль, маємо достатньо прикладів, коли не цінується ні наука – срібло, ні практика – зо-лото. І лист Михайла Васильчука є цьому ще одним доказом.
Із правової точки зору, відповідно до ст. 42 Закону України “Про місцеве самоврядування”, саме сільський голова (у даному випадку) призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім керівників дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів, що, зрештою, Симонівський сільський голова і зробив, видавши відповідне розпорядження у межах своїх повноважень.
Слід також зазначити: голосування депутатів мало суто рекомендаційний характер, оскільки, як розповів Володимир Денисюк, це питання не було внесене до порядку денного сесії сільської ради, отже, нема, як такого, і рішення.
Лариса СИДОРІНА