Син малої батьківщини

Народився, виріс і довго працював Микола Матвієнко у Неділищі. Це там, де наповнюється весняними водами тихоплинна річка Уж. Це там, звідки, мов з кришталевого джерела, розвинула материнську вдачу і сформувала неповторний талант своєрідного співу Герой України, народна артистка Ніна Матвієнко.

Окрім згаданих, в Неділищі народились і пішли дорогою співочого мистецтва десятки інших односельців. Вони брали участь в молодіжному вокально-хореографічному ансамблі “Ужівчанка”, створеному свого часу Миколою Матвієнком.

Згодом Микола Степанович не був не поміченим районним керівництвом культури і його запросили на роботу в райцентр. Тут, працюючи викладачем співу у музичній школі, він організовує фольклорний ансамбль “Дозвілля” при РБК, затим – дитячі колективи “Берегиня”, “Зернятко” та “Козачата”.

Юні учасники і учасниці підростають, йдуть у самостійне життя з неабияким набутком вокальної підготовки, а натомість до ансамблів приходять нові учні.

І так рік за роком. Сотні молодих людей, що з доброї руки ентузіаста музики і співу, невгамовної енергії і не по літах бадьорості Миколи Матвієнка завдячують саме йому за прилучення до прекрасної народної самодіяльної творчості.

А ще Микола Степанович ні на хвильку не забуває рідного Неділища. Влаштовує там фестивалі молодих виконавців пісень за підтримки Ніни Матвієнко і, між іншим, часто з її безпосередньою участю. Останніми роками сам написав чимало музичних творів на слова відомих і самодіяльних поетів.

Навіть – на власні вірші. Найчастіше – про рідне село. Видав дві невеличкі збірочки цих творів. Геть, як співає відомий бард:

Сам себя считаю городским теперь я,
Здесь моя работа, здесь мои друзья,
Но все также ночью снится мне деревня,
Отпустить меня не хочет родина моя.

Дійсно, так звана, мала батьківщина у кожного щемить в душі, кому випало долею поміняти її. Тому й написав Микола Степанович у своїй пісні про це село: “Неділище, Неділище! Я добре пам’ятаю ще дитинство босоноге й життя шкільного мить. Люблю тебе, Неділище. Й красу твою, Поліський край, не можна не любить.”

В. ЯЦЕНКО