Урочища

Готуючи цей матеріал, не вдалося віднайти якихось конкретних відомостей про час виникнення тенденції іменувати чи якось позначати місцини на полях, в лісах, деяких відрізках річок і тому подібне. Водночас важко уявити господарську діяльність людей на землі і взагалі різноманітні побутові клопоти без назв урочищ, узвиш, низин і т. д.

Жодне урочище, принаймні з відомих авторові і переважній більшості мешканців району, не має якихось чітко виражених меж, кордонів тощо. Але вони існують, назви їх передаються від покоління до покоління, хоча й постійно виникають нові, образно кажучи, на наших очах.

Сьогодні, наприклад, в лісах майстри, лісники чи водії отримують завдання від своїх керівників вести ті або інші роботи в певних кварталах. Вони чітко позначені на картах, розмежовані лініями і відбиті цифрами на фарбованих стовпчиках.

В лісах, якщо хтось, бува, й заблудиться, то це грибники, ягідники, молоді мисливці. Лісівник, знаючи квартал, ніколи не блудить. Проте й назви урочищ у тих же лісах мають неабияке значення, до лісових робіт часто залучаються вільні робочі руки сільських мешканців, які краще орієнтуються саме в назві урочищ.

Скажімо, зустрічаєте ви знайомого, що везе з лісу дрова, і запитуєте: “Де брав?” А він відповість: “У Поломах”. Тоді ви, знаючи, де ці “Поломи”, відразу збагнете, що це за Осівкою, в бік Кривотина і т. д. Коли ж ви почуєте, що на “Високому”, то це вже на північний захід від Чмеля і т. д.

Звичайно, назви урочищам давали люди. Але не на якихось офіційних зібраннях, як, скажімо, називаються вулиці, майдани й інше. Вони виникали, можна припустити, стихійно. Скажімо, лісок і чагарники за Ємільчиним неподалік с. Мокляки багатьом відомі як “Кадища”. Неважко припустити, що назва ця походить від дієслова “кадити” (тобто мляве горіння, виділення диму).

З дитинства пригадую, випасаючи худобу, ми, хлопчаки, не раз пустували біля багать, що виникали в лозняках від тління торфу саме в “Кадищах”. І сьогодні на тамтешніх невгіддях ємільчинці й мокляківці випасають худобу, заготовляють на зиму паливо в лозняках і верболозах тощо.

А вже ближче до с. Хутір-Мокляки розташовані урочища “Морщене” і “Мурінь”. Там же брала початок і однойменна річечка. Тепер це меліоративний канал. А ще ближче до райцентру простяглось болітце Вигар. Зрозуміла й назва: від вигорання.

Часто назви урочищ пов’язані з певними власними іменами. Наприклад, на території згаданого мисливського заповідника Поломи є урочище “Євка”. Кажуть, що там мешкала якась лісничиха з таким ім’ям. Нині на місці тої садиби ще залишилось кілька фруктових дерев, старий колодязь, а лісівники спорудили бесідку, годівниці для диких звірів. Місцевість є добрим орієнтиром для сходок мисливців на час перепочин-ку тощо.

Багатьом відоме урочище “Кашпур”, що обіч шляху у напрямку с. Гарти. Позначене воно кам’яним хрестиком. Кажуть, саме на цьому місці на лісника за прізвищем Кашпуренко накинувся поранений дикий кабан після невдалого пострілу лісника, від чого чоловік і загинув.

Поблизу згаданого шляху, але вже ближче до с. Руденьки, є урочище під назвою “Жорства”. Виникло воно на місці чималого пагорба у шістдесятих роках, коли жорств’яне узвишшя почали використовувати на будівництво шляху з Руденьки до Гартів, ремонт інших лісових доріг.

Називаючи саме це урочище, варто відзначити, що загалом такі місця бувають досить різні за величиною, територією. Якщо “Жорства”, “Косий міст”, “Браки”, що фактично по цій же дорозі на Гарти мають конкретні місця, як і “Кам’яний кінь” неподалік Льонівки і т. д., то, наприклад, “Караївка” (біля Гартів), “Юзехівка” та “Вовківня” (поблизу Кочичиного) і їм подібні територіально розширені і не мають чітких меж. Все ж усі вони добре прислуговують як у лісах, так і в польових умовах тим, хто там періодично трудиться, відвідує в години відпочинку тощо.

Загалом тільки в нашому районі урочищ існує кілька сот. Якогось точного і повного їх обліку практично не існує. Так, є в деяких службах топографічні карти. Але на них наносяться в основному помітні погляду об’єкти, як хімсклади, якісь інші будови, природні особливості (горби, озерця і т. д.). Та й мати під рукою якусь теку, чи як тепер говоримо, банк урочищ навряд чи є в когось потреба.

Головне, що люди на своїх улюблених і зручних для них територіях знають відомі їм урочища, орієнтуються при потребі в їх знаходженні, а отже, підпорядковують їх для тих чи інших потреб.

В. ЯЦЕНКО