Жінка, яка пам’ятає все

Ідею про інтерв’ю з Лідою Григорівною Мілінською мені підкинула Раїса Іванівна Голяченко, колишня Будо-Бобрицький сільський голова, заінтригувавши цікавою долею та винятковою пам’яттю пані Ліди. Редактор “НТ” охоче підтримав мою пропозицію зустрітися з такою жінкою, і от ми спекотного липневого дня 2019-го уже летіли редакційною автівкою 55 кілометрів, аж ген на край Ємільчинського району. З Лідою Григорівною по робочих питаннях місцевого самоврядування я не раз зустрічався раніше, але, де вона мешкає в Будо-Бобриці, не знав. Та добрі люди одразу вказали на ошатний будиночок у центрі села, що потопав у квітах.

Зустріла господиня нас привітно, хоча спочатку трохи зніяковіла від нежданих гостей – саме прилягла була перепочити в обідню пору (зізнаюся: ми, щоб не додавати зайвий раз клопотів жінці поважного віку, приїхали без попередження). Я, звичайно, попросив пробачення за несподіваний візит і пояснив його мету, на що у відповідь пані Ліда запросила до господи.

У хаті чисто, аж сяє, затишно, прохолодно. Перехопивши мій погляд на батареї пляшечок і пуделечок з ліками на столику, пояснює – перенесла за життя чотири операції, тепер без цього не може. Господиня зручно вмощується в кріслі. Поруч з нею (о, диво!) на ліжку, що стояло поруч, миттю опинився мій онук, який напросився у поїздку, і притулився до привітної бабусі – примітний знак: дитина, вперше потрапивши до незнайомої людини, одразу ж відчула її тепло. Я сів навпроти, за столом. І поплила наша розмова, а скоріше – сповідальна мандрівка цієї бувалої і мудрої жінки хвилями її довгого і непростого життя. Більше читайте в “НТ” № 43 за 25 жовтня.

Олександр ВАЩУК