Дві батьківщини героя

Так буває. Кажуть, батьківщиною вважають місце, де народився і де знадобився. Звичайно, йдеться не про Батьківщину – країну, якої не обирають. Згадаймо при цьому поезію Василя Симоненка, коли він словами матері сказав: “Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину”. В даному ж випадку йдеться про, так звану, малу батьківщину, місце народження, або подальше помешкання, роботу тощо.

Так трапилось і в долі Валентина Гришка. Народившись 20 травня 1922 року в Усолусах (на той час Барашівської волості) в родині місцевих вчителів Марії Яківни і Сергія Софроновича Гришків, Валентин мало чим відрізнявся від сусідських дітей. Хіба що підрісши – зразковим навчанням та гарною поведінкою. А ще з ранніх років припала йому до душі гра на струнних інструментах. Талант “запозичений” у батька – керівника шкільного струнного оркестру.

Затим десь у середині тридцятих років доля розпорядилась так, що родина Гришків, а це батьки з Валентином і старшим сином Григорієм, переїхали на Черкащину, в с. Ризине Звенигородського району. Там хлопець успішно навчався і захоплювався акробатикою, брав участь в обласних змаганнях. Навіть виграв один з турнірів.

У 1939-му Валентин Гришко вступає до Київського державного університету на факультет романо-германської філології. Все складалось, як мріялось. Та війна з фашистами усе й розрушила.

Уже в січні 1942 року разом з кількома товаришами-однокурсниками юнак вирішив написати у військомат заяву про бажання добровольцем піти на фронт. Цю заяву надрукувала одна з фронтових газет.

Військовому Гришку випало звільняти Білорусію. Будучи старшиною роти у складі Другого Білоруського фронту, довелось брати участь у прориві ворожого напрямку на захід. Загинув командир роти лейтенант Сутирін. Гришко відразу бере командування на себе і продовжує вести бійців. Та зазнає і сам поранення. Однак продовжує бій. Далі – шпиталь і довгі місяці лікування.

24 березня 1945 року Указом Президії Верховної Ради СРСР Валентину Сергійовичу Гришку присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Важке поранення, на жаль, не дало довго жити і працювати. 26 жовтня 1945 року героя війни не стало.

Його не забувають ні в житомирських Усолусах, ні в черкаському Ризиному, де у сільському краєзнавчому музеї зберігаються фото та його особисті речі відбуваються екскурсії та вечори пам’яті. Аудиторія КДУ, в якій навчався кавалер Золотої Зірки Героя, носить його ім’я.

Володимир ЯЦЕНКО,

член президії районної ради ветеранів