Браво, вчителю-маестро!

Чи всім відомо, що із 40 шкіл нашого району “лише в Сербах освітянський заклад музичного профілю” (цитата очільника відділу освіти Анатолія Васильовича Марчука). Каюсь, сама не знала, за що й отримала в покуту “культурний шок” від почутого та побаченого під час знайомства з незвичною славою звичайної школи.

У Сербівському храмі науки минав тиждень музики, і 24 лютого фінальних акордів, що мали прозвучати концертом учнівського духового оркестру – колишніх і нинішніх вихованців вчителя музики Абрамова В’ячеслава Олексійовича, чекали десятки гостей в імпровізованому залі шкільного холу. Ще декілька хвилин до початку дійства, і я встигаю задля можливої власної упередженості звернутися до двох слухачок з питанням:

– Хороший вчитель музики у ваших діток?
– Це золота людина! Йому за життя потрібно пам’ятник поставити!
Таку ідею мешканок Сербів я підтримаю вже після концерту – коли отямлюсь, бо з першої зіграної оркестрантами ноти патріотичної “Наливаймо, браття!” мою душу захопив владний вихор духової величі і, перетворившись на крила, поніс туди, де гідність дорожча життя, тільки там люблять ближнього, як самого себе… А далі полон із джазових композицій, вальсування “На сопках Маньчжурії” і ще, ще…

Словами музику не висловити – її треба слухати, відчувати. Вона – саме життя з його подіями, почуттями, емоціями. Лиш замість слів, яких не завжди й добереш, звуки, що народжуються глибиною душі вкупі з майстерністю виконавця. Музиці, як абетці, потрібно навчатись, і нагородою стане надчутливе серце, що вже ніколи не закостеніє ані від чорного горя, ані у випробуваннях блиску матеріального.

Саме Сербівській школі з поводирем у світ прекрасного добряче пощастило: подарована Небом безмежна пристрасть до музики прирекла колишнього геологорозвідника Абрамова В’ячеслава Олексійовича відшукати стежку істинного призначення на Землі, ставши в царині звуків Учителем з великої літери! Фанатично відданий пошуку та розвитку юних талантів, В’ячеслав Олексійович присвятив життя шкільному музичному світові. На моє трохи провокаційне: “Навіщо стільки ентузіазму?” відповів: “Я цим дихаю”. І знітився.

Чи є у вчителя Абрамова визнання та регалії за неоціненний внесок в культурний розвиток села і слави району? Визнання – так: конкурси, грамоти, людська шана. Щодо регалій – вони, на жаль, не державні, як годилося б за такої відданості освітянській музичній справі, вони – його учні, що славлять Учителя грою в оркестрі Почесної варти Президента України, військовому оркестрі м. Житомира, Австрійсько-Українському симфонічному оркестрі, студентами музичних академій. Можливо, саме це і є підмурком для пам’ятника, про якого мріють матусі учнів В’ячеслава Олексійовича.
Аплодисменти за творчу підтримку шкільного оркестру викладачам Ємільчинської музичної школи.
В. РОМАНЧУК