Із щастя та горя скувалася доля

13 травня своє 90-річчя святкувала жителька Великого Яблунця Ольга Іванівна Ковальчук, або як її тепло і по-рідному називають односельчани – баба Олька.

Ольга Іванівна рано залишилася сиротою, від голоду померли батько, мати, сестра, а їй тоді і десяти років не було. Зовсім опухлу від голоду у 1932 році її здали в патронат, де вона пробула до 1937 року. Потім зазнала наймів у Яблунці, Барашах, Новограді-Волинському, де її і застала війна. Оскільки сім’ї не мала – дітись було нікуди, і дівчина добровольцем пішла на війну. У госпіталі прала, куховарила, допомагала хворим.

Щоб вижити, доводилось продавати свою кров. Бувало, що так втомлювалась біля хворих, що спала стоячи. З госпіталем була і в Тамбовській області, і в Москві. Перемогу зустріла у польському Жешуві, звідти їх товарняками відправляли додому. Сама Ольга Іванівна своє життя називає “жизнь на колесах”.

Після війни все життя трудилась у місцевому колгоспі. Та й досі біля хати має городину. Часто до неї навідується дочка Тетяна із Коростеня, а от сина із Тюмені вже більше 25 років не бачила.

Ювілярку в селі люблять і поважають: привітати її прийшли сільський голова з колегами, директор школи, керівник сільськогосподарського підприємства, директор клубу. Вітаючи, співали улюблених пісень баби Ольки (а вона дуже гарно співала) та бажали зустріти сторіччя. А у свої 90 Ольга Іванівна має ясний розум, гарну мову і пам’ять, якій ще молоді люди можуть позаздрити.
Наталія ГОРАЙ