Іконописець

Усолуси мають свою прадавню та дивовижно захопливу історію. Життя багатьох цікавих особистостей пов’язане саме з цим селом. Володимир Зимник – один із них.

Святиня, відновлена громадою
З автостради добре видно новий храм, який височіє нині в Усолусах на місці знищеної у 1975 році пожежею церкви.

Це – витвір отця Петра, Володимира Зимника та всієї громади.

У церкві незвично світло, чому сприяють світло-блакитні тони і кольорові скляні вітражі.
Від отця Петра дізнаємося, що увесь дизайн розробив Володимир Зимник. Після оббивання стін гіпсокартоном, фанерою, ДВП розписував храм.

Коли вдень, а коли і вночі: як приходило натхнення, з’являлася ідея, думка.

Політ під зимовим куполом

Бувало, що о 12 годині ночі приходив додому, щоб поїсти, а далі малював до ранку, лежачи вгорі на риштованнях, наче під куполом неба; творив своїх персонажів, наповнюючи суттю, особливим змістом маленькі зображення ікон, котрі переважно були чорно-білими, за допомогою самостійно підібраних кольорів і відтінків. Коли виконаною роботою не був за-доволений, зафарбовував стіну і робив заново.
Робилося це, в основному, зимою, коли через незасклені ще шибки церк-вою гуляв крижаний вітер. Якось зірвався з мотузки, яка підтримувала під час малювання.

“Малювати починав у маминих книжках…”

Спеціальної художньої освіти не отримував. Природний дар. Його успадкував від матері Марії Василівни, котра навчалася в інституті мистецтв у Москві. Усі родичі по маминій лінії чудово малюють. Мама ж зараз більше вишиває.
Малювати почав у 5-6 років. Спочатку – у маминих книжках української літератури, розфарбовуючи і домальовуючи портрети вітчизняних літераторів, за що не раз перепадало на горіхи.

“За портрет Леніна, ледве не вигнали
із жовтенят…”

Малював трактори, машини. Потім “Читанка” заволоділа увагою хлопця. Звідти скопіював портрет Леніна і усім однокласникам зробив з цією “іконою” радянщини великі значки, за що мало не виключили з жовтенят. Свої роботи по-силав у відому тоді теле-передачу “В гостях у казки”.

Всебічність дарувань

З Усолусів, де народився Володимир, сім’я невдовзі переїхала у Березники, куди батька, Бориса Володимировича, направили на роботу.

Навичкам вирізання по дереву, виготовлення гравюр завдячує Бубенку Во-лодимиру Володимировичу, який вів гурток у Березниківській школі.

У Ємільчинській музичній школі навчався за класом “баян” у Матвієнка Миколи Степановича, потім опанував і гітару.

Радіоелектроніка чи художнє училище?

Спеціальність “Радіоапаратобудування”, яку здобув після навчання в 1989-93 роках у Київському технікумі електронних приладів, відгуку в душі на знайшла.
Заняття радіоелектронікою на тому і закінчилися.

Під час навчання викладачка художнього училища, побачивши роботи Володимира на виставці, пропонувала перевестись до їхнього закладу, обіцяючи допомогти уникнути служби в армії. Чомусь не зважився. Вибрав армію.

Валєджо Борис, дембельський акорд і … “Біла пантера”

У армії у якості дембельського акорду намалював на стіні спортивної кімнати картину у стилі “Фентезі” розміром 3 на 4 метри, наслідуючи Валєджо Бориса, творчість якого справила на Володю неабиякий вплив. Після знайомства з містичними картинами американського художника, вихідця із Перу, по-іншому поглянув на роман Михайла Булгакова “Майстер і Маргарита”, зацікавився духовними вимірами.

Після демобілізації деякий час служив ще надстроково у підрозділі “Біла пантера” Національної гвардії.

Релігійна тематика

Вперше до релігійної тематики звернувся в Усолусах. Особливо вдаються образи Ісуса Христа, Божої Матері. Першою роботою на релігійні теми була: “Оце стою біля дверей і стукаю…” виконана звичайними ПФ фарбами. Сам виготовляв пензлі.
“Для малювання ікони багато значить правильний настрій. Щоб добре виходило, перед початком роботи треба обов’язково помолитися”, – каже Володимир.

Чому ж саме іконопис?

Можливо, поклик голосу його волинських предків Джусів, які у пошуках гідної долі вирушили на Житомирщину і мали у собі розуміння, що людина повинна знайти своє місце у житті, те, на яке вона заслуговує? І отой неспокій, те прагнення до пошуку істини прокинулось у правнука. Чи, може, глибокі роздуми самого Володимира над таємницею буття?

Сьогоднішні заняття і творчі плани

Нині малює ікони, портрети масляними фарбами для друзів, газети. Портрети вибиває також на гранітних пам’ятниках. Дуже точно, практично, один до одного, відтворює чорнобілу фотографію.

Малює у хаті, на веранді.

Написав 12 ікон для нещодавно відкритої церкви у Великому Яблунці. На замовлення водія автобуса “РІМ-Богдан” намалював ікону Миколи Чудотворця.

Нині збирається створити велике полотно, розміром біля трьох квадратних метрів, Пантелеймона Цілителя, образ якого справив величезне враження під час відвідин Свято-Пантелеймонівського жіночого монастиря у Феофанії, в Києві.

З розмови з художником, котрий просить не писати про нього чогось надзвичайного, відчувається, що ця робота вже стала справою його життя.

І хоч би там як, те, що людина відчула, збагнула, зрозуміла, змогла себе реалізувати у мистецтві, є найважливішим.
Р. РЕВЧУК