Поетеса з Підлубів пише, про що мріє

Не так давно світ відзначав день поезії, тож і ми хочемо розповісти про талановиту людину, поетесу-аматорку Демиденко Наталію Іванівну. Народилася вона у мальовничому селі Підлуби. Тут пройшло її дитинство, на берегах тихої та гарної річки Уборть, про яку дуже часто згадує у своїх віршах. Закінчила місцеву школу. Згадує, що навчання давалося легко і вже тоді проявилися здібності до написання віршів, але навіть не замислювалась над тим, щоб зберігати написане. Має ще один талант, який передався від мами Тетяни Іванівни – дар співати.

Після закінчення школи рік працювала старшою піонервожатою у Кулішівській школі. Просили, щоб залишалася і далі у них, адже мала хороший підхід до дітей, але Наталія Іванівна бачила себе в іншій професії. Тож закінчила Житомирський кооперативний технікум за спеціальністю “Товарознавство промислових та продовольчих товарів”, після якого у 1983 році направлена на роботу в Ємільчинську райспоживспілку. Тут займала посади від товарознавця до директора коопунівермагу. А коли була товарознавцем-декоратором знадобилися її творчі та поетичні здібності: при оформленні різних свят, виставок та інших заходів.

Думка про те, щоб зберігати написані вірші, прийшла уже в зрілому віці. Дуже багато написано індивідуальної поезії для особливих людей і їх знакових подій. Зізнається, що то була б не вона, якби прийшла на якусь урочистість без тематичного вірша, який часто стає родзинкою свята.

У 2006 році у зв’язку з реорганізацією споживчої кооперації вимушена покинути роботу. Відтоді пані Наталія – приватний підприємець. Забезпечує жителів Підлубів продовольчими і промисловими товарами. Чоловік Сергій Миколайович працював у Підлубівській школі вчителем інформатики, нині пенсіонер, допомагає вправлятися у магазині. Має сина Олександра, який з дружиною живе в Житомирі та виховує двох синів – Владислава та Матвія.

У 2016 році за сприяння Ємільчинської центральної районної бібліотеки була видана її збірка “Моє Полісся, рідний серцю краю”. До неї увійшло 54 вірші про Україну, малу батьківщину, батьків, природу тощо. Її вірші також поміщені у збірках, автором-упорядником яких є Петро Скиба: “Село моє – Поліський край квітучий” (2014 рік), “Тихоплинна Уборть” (2017 рік).

На запитання, де черпає натхнення, Наталія Іванівна відповідає: “Воно приходить іноді, коли його й не чекаєш. Тоді шукаю швиденько папір і ручку, щоб записати новостворені рядки. Буває таке, що пишу кілька віршів за день, а буває затишшя в декілька місяців. Пишу про почуте, пережите, побачене:

Пишу тоді, коли бажаю, –

Приходить муза не завжди –

Пишу, що бачу, про що мрію,

Про друзів, рідних і батьків.

Буває навіть не встигаю

Я свою думку записать –

Не завжди час на те я маю,

Та все ж стараюсь нотувать.

Пишу про край свій мальовничий,

Пишу, про що душа болить.

Так хочеться, повірте, люди,

Свій слід на цій землі лишить.

Першими читачами-слухачами віршів є мама та декілька найближчих друзів. А односельці й поціновувачі творчості вже полюбили сторінку у Фейсбуці, де місцева поетеса частенько викладає свої вірші: прості і доступні, але водночас – проникливі і близькі усім жителям села.

Наталія ГАВРИЛЕНКО-ГОРАЙ