А було ж колись…

Кілька тижнів тому на базарі у райцентрі довелось побачити продавця ягід – полуниць, малини. І це не в червні чи липні, а в вже у жовтні! Чудеса природи? Та ні. То все науковці-селекціонери нас дивують. Чоловіка того ж знаю вже кілька літ. Та мова нині дещо про інше. Той заповзятливий господар свої ягоди вирощує у парниках, починаючи справу ще восени, урожай же отримує ранньою весною і смакує ним та реалізує й до нині. Ось тому то і пригадалося знайомство ще з одним любителем, навіть шанувальником парникової справи, а в попередньому і садівництва – колишнім головою колгоспу ім. Мічуріна, згодом інженером-меліоратором, і, насамкінець, провідним спеціалістом із розвитку підсобних господарств населення при тодішньому райсільгоспуправлінні А.С. Кучинським.
То була не просто людина, а справжній ентузіаст своєї справи. Адже щоб втілити в життя свої справи, він міг, як мовиться, пройти крізь стіну. У ті, вже далекі 80-ті, майже всі крупні підприємства та організації будували парники і теплиці та вирощували в них городні культури.
Приміром, одне з найпотужніших підприємств “Райагропромтехніка” в перші місяці експлуатації теплиці площею у 360 квадратних метрів реалізувало для своїх працівників та робітників різних організацій району через мережі райспоживспілки, комбінату громадського харчування понад три тонни вітамінної продукції. Крім того, підприємство мало ще й власну пасіку, з якої тільки в перший рік отримали центнер товарного меду.
Своєрідний ефект від “критого городу” мав також тодішній Ємільчинський хлібозавод, районне управління осушних систем та деякі інші. На жаль, така тенденція протрималася недовго. І тому є свої пояснення. Зате лишилися згадки. Хоча б фото, на якому зафіксовані працівниці Ємільчинського УОСу. Нині вони, за плином часу та обставинами, змушені трудитись в інших установах. Однак усі, певне, згадують колишню “господарку” теплиці Н.Й. Порало, котра чи не від самого сходу до заходу сонця порядкувала на критих грядках.
Володимир КУШИМ