Назустріч сонцю або Від Василькова до Кеніґсберґа

5 листопада авіамеханіку 389-го нічного легкобомбардувального ордена Олександра Невського авіаційного полку, який входив до складу 314-ї нічної бомбардувальної Полоцької Червонопрапорної ордена Кутузова дивізії і особливо відзначився при взятті Кьоніґсберга, Дмитренку Івану Опанасовичу із Неділища виповнюється 90 років.

Самоосвіта пресою

З дитинства, маючи допитливий розум, невичерпний заряд оптимізму і сміливості, Іван Опанасович завжди був попереду своїх ровесників.

Грамотний, надійний і кмітливий юнак, успішно склавши іспити в Барашівській семирічній школі, отримав роботу листоноші. 
Працюючи поштарем продовжував самоосвіту – перечитував усі тогочасні періодичні видання, які доставляв до читачів. Прочитав чимало й художньої літератури.

Посмішка долі або мрії збуваються

Мрія вступити до льотного училища, яка захопила Івана Опанасовича, здійснилася якраз напередодні ІІ світової війни.
Якось прокурор Барашівського району, Волошин Максим Євдокимович, який був родом із Неділища, зустрівши юнака, запитав чи бува не хоче той спробувати вступити до Васильківської авіаційної школи механіків. Звичайно, двічі просити хлопця не довелося.

У січні 1941-го року до Василькова із Барашівського району вирушили семеро козаків. Конкурс був – 3-4 чоловіки на місце. Один не підійшов за станом здоров’я, а шестеро, в тому числі й Іван Опанасович, успішно склали іспити. 
Усі вони повернулися із фронту живими.

Іван Опанасович пригадує, що на вступному екзамені довелося писати диктант “Станица пятиизбенная” за твором Лева Успенського. Оцінка була відмінною. Надалі диктанти, як з української, так і з російської мови, писав найкраще в групі.

Війна: на Захід через Схід

22 червня, в неділю, замість години додаткового сну вранці, курсантів підняли по тривозі. Було чути гул літаків. Війна ступила і в Україну…

Пригадує, як на заняттях викладачі заспокоювали, що оборонні споруди, так звані ДОТи, які залишилися й на Ємільчинщині до сьогодні, витримують до 250 пострілів у одну точку стіни.
Але німці не пішли на ДОТи, вони їх обминули і подалися далі, а їхніх захисників виморили голодом.

9 липня 1941 року школу евакуювали на Урал, в місто Міасс Челябінської області. Навчалися за ущільненою програмою, а навчальні терміни значно скоротилися.

Випуск відбувся в листопаді-грудні 1941-го, після чого Іван Опанасович потрапив у Саратовську область до Енгельської школи льотчиків, де обслуговував літаки.

Опісля довелося служити в Йошкар-Олі (Республіка Марі), Казані (Татарія), Алатирі (Чувашія).

Фронтовик, відзначений “Красною Звездою”

У Єгорьєвську Московської області дислокувався 389-й нічний легкобомбардувальний авіаційний полк, до якого у березні 1943-го і потрапив Іван Опанасович. 

Разом із двома іншими полками, він увійшов до складу 314-ї нічної бомбардувальної Полоцької дивізії, яка у вересні 1943-го року розпочала свій бойовий шлях поблизу міста Ржева Тверської області.
Пройшли через Білорусь, Литву, Латвію, а перейшовши Німан, опинилися у Східній Пруссії, нині Калінінградська область Російської Федерації.

Особливо тяжко доводилося взимку. Стояли люті морози. Мастила, котрі ночами розігрівали для бомбардувальників при заправці замерзали на ходу. Доводилося знову все зливати, починати спочатку. Пізніше літаки для підтримання бойової готовності заводили кожні 3 години, добре прогрівали мотори.
Бувало, що бомбардувальники, які впали на вже крихкий лід, доводилося піднімати вручну, проводячи без усякого обігріву цілий день в крижаній воді.

Незабаром відповідальне ставлення авіамеханіка Дмитренка до служби відзначила центральна військова газета “Красная звезда”, опублікувавши фотографію Івана Опанасовича поруч із бойовим літаком.

Перемога: довгождана та… неочікувана

8 травня 1945 року дивізія, котра на той час вже знаходилася у прусському Кранці, нині місто Зеленоградськ, на узбережжі Балтійського моря, отримала наказ негайно повернутися під Ригу добивати німецькі угрупування.
Дорогою зустрічали мотострілкові частини. Потім годині о 8-й вечора стало незвичайно тихо. Спокійно було й о 9-й, 10-й годині, аж раптом стрілянина розірвала тишу.

Подумали, що то якраз і сталася сутичка з фашистськими недобитками. Командир відрядив декілька бійців дістати точнішої інформації. Та звістка розвідників принесла неймовірну радість. 
Хоча поразка Німеччини вже була очевидною, якось не вірилося, що це лихоліття колись нарешті скінчиться. І от…

Салютуючи до 1-ї години ночі, вистріляли усі наявні у кожного бійця боєприпаси.
А потім знову стало тихо і вже… надовго.

Нагороджений за взяття східно-прусського Кеніґсберґа

За взяття Кеніґсберґа 389-й нічного легкобомбардувальний авіаційний полк було нагороджено орденом Олександра Невського, а Іван Опанасович отримав медаль “За взяття Кеніґсберґа”.

Нині 20 нагород прикрашають груди ветерана. Серед них ордени Вітчизняної війни ІІ ступеня, “За мужність”, медалі “За Перемогу”, “За бойові заслуги”.

Ще майже два роки, до березня 1947-го продовжувалася служба Івана Опанасовича у Східній Пруссії: спочатку у Кранці, а потім при штабі округу в Кеніґсберзі.

Віртуоз спілкування

Неабиякі організаторські здібності, вміння вирізняти головне при вирішенні будь-якої проблеми допомогли йому після демобілізації успішно справлятися з роботою в райвиконкомі, а згодом – в райкомі партії.

Невимушеність, легкість у спілкуванні, багатющий інтелект, дипломатичний характер, чарівний голос, любов до народних пісень зробили його бажаним і в чоловічому, і в жіночому гурті.

Примовки та приказки: власні та ті, які запам’ятав за довгий вік, роблять і досі його мову соковитою і колоритною. Деякі його вислови ювіляра передаються із вуст в уста.

Воля до активного життя

Хвороби не забувають ветерана, але нестримне прагнення не тільки жити, а й творити, вести активний спосіб життя, змушують перевертати гори медичної літератури. Багато уваги приділяє народним лікам, масажам та натиранням деформованих суглобів.

Боротьба із голодом і смертю на війні, а тепер виснажлива боротьба з набутими і віковими хворобами є визначальною рисою його характеру. 

Живою медичною і рибальською енциклопедією є Іван Опанасович для односельців.

Більше як хобі

Дитячу любов до рибалки на вудочку проніс через усе життя.

У східно-прусському Кранці морське узбережжя було захищене від штормів, вбитими в дно на 50 метрів від берега, дубовими сваями.

На цих сваях, після навчань, котрі регулярно здійснювалися після Перемоги для підтримання бойової готовності, Іван Опанасович вудив бичків. Рибалив і у Кеніґсберзі.

Залишається його основним хобі рибалка й нині.

Вдосвіта, осідлавши свого надійного помічника, велосипеда, Іван Опанасович з усією рибальською амуніцією поспішає до річки Уж зустрічати сонячний чи дощовий, але ще один ранок…

Роман Ревчук