Добре, що світ не без добрих людей

Цьогоріч ранньою весною, вийшовши на вечірню прогулянку з собакою, на нашій центральній вулиці я помітила їжачка. Він, мабуть, ще не зовсім прокинувся, бо пересувався повільно та безпечно. Назустріч рухався автомобіль. Його швидкість не була захмарною, але він був загрозою для цього маленького створіння посеред дорожнього полотна. Я спробувала його злякати, щоб прискорити рух, але не змогла, бо відстань між мною і автомобілем скорочувалася і, щоб убезпечити себе та собаку, я відійшла на обочину. Мої дії та їжачка помітив водій. Проїхавши метрів десять, він різко загальмував і вискочив з авто:
– Живий? – голосно, із неймовірною стурбованістю вигукнув він.
– Живий, – з полегшенням відповіла я.
Їжачок повільно переходив далі дорогу. Автомобільні колеса його не зачепили. Він опинився якраз посередині під автомобілем під час його руху.
– Слава Богу, – усміхаючись сказав незнайомець і додав, – гарної прогулянки.
Під враженням я була довго і зберігала епізод у пам’яті до слушної нагоди. І думала: як чудово, що світ не без добрих людей.
Все пізнається при порівнянні – цю історію я прокрутила у голові, коли трапилася зовсім протилежна подія.
Цьогоріч, коли в повітрі вже відчувався запах осені, з вечірньої прогулянки додому поверталися знайомі підлітки. Назустріч їм рухався автомобіль. У центрі села він пригальмував, пасажир відчинив дверцята і викинув у траву маленький клубочок. Це було цуценя. Діти зреагували на це запитанням:
– Це що таке? Що ви робите?
І отримали відповідь:
– Якщо вам потрібне, то забирайте.
Шофер натиснув на газ. Діти принесли цуцика додому. Він був маленький, на ньому просто кишіли паразити. Проте це не налякало матір дітей. Вона одразу викупала малого і вичесала наскільки змогла, дала поїсти, на наступний день придбала йому ліки і… І сьогодні, через кілька тижнів після цієї події, у них у дворі радісно зустрічає дітей маленький Пушок.
І я знову думаю: як чудово, що світ не без добрих людей.
Сьогодні, коли все чіткіше у повітрі відчувається запах осені, у багатьох людей, які влітку завели собі «зайвих» тваринок, виникатиме думка про те, як їх позбутися, бо вони підросли – хочуть більше їжі, лізуть до будинку у пошуках затишку та вимагають уваги. Хочеться вірити, що коли вони заїдуть у незнайомий населений пункт із такою ж метою, то тваринку підберуть і обігріють, як цуцика Пушка.
Хоча краще б нашими дорогами їздили незнайомці, що переживають навіть за життя їжачка.

Таїсія СОСНОВСЬКА