Як птах став пішоходом

Це історія про одного із моїх домашніх улюбленців, хоча, за визначниками, він належить до представників дикої фауни. Мова про бусла Васю. Правда, я не впевнена на сто відсотків, що мій бусол чоловічої статі, але це дрібниці.

Знайомство із птахом та одночасне поселення у моєму дворі сталося ще 1 червня. Отож, вигулюючи у вечірню пору собаку, я помітила за магазином лелеку із травмованим крилом – воно трималося буквально на волосині. Думка, що бусла можуть роздерти вночі собаки, й підказала мені забрати його. Правду кажучи, рішення було імпульсивне. Я не зовсім розуміла, що буду робити з цим «інвалідом», але страх, що птах не переживе ніч, примусив діяти.

Зловити бусла виявилося легко, бо крило волочилося і не дозволяло йому швидко рухатися. Першу допомогу надали на вулиці разом із сусідами: крило зафіксували біля тулуба. Знайти, з ким фахово порадитися у пізню годину, не вдалося, і чорногуз уже чекав світанку у мене вдома.

Вранці я зателефонувала місцевому ветеринару (оголошення про послуги побачила в мережі ФБ), пояснила ситуацію і він погодився приїхати. Прибув менш як за годину. Ветеринар оглянув мого довгодзьобого, однак його висновок був невтішний і однозначний: потрібна ампутація.

Лікар зробив добру справу безкоштовно і потім ще не раз консультував мене телефоном, бо, поки місце зламу заживало, проблем вистачало. Птах перевтілився у пішохода. Він не признавав перев’язок, постійно знімав дзьобом бинти. Оскільки початок літа був спекотний, то на рану постійно зліталися мухи. Попри систематичну обробку антисептиками (їх, почувши про ситуацію, надали мені безкоштовно в іншій ветаптеці), заводилися личинки, і паразитів потрібно було вибирати.

Із годуванням теж було непросто – перші кілька днів птах відмовлявся від їжі. Не хотів курятину, рибу, інше м’ясо. Тоді почали примусове годування, і поступово він почав їсти з рук. Годувала та годую його рибою. Кілька разів допомагали знайомі, яких називаю «рибалками». Майже щодня заходжу до місцевого магазину, щоб придбати порцію замороженої салаки. Це вже ритуал.

Була у мого Василя ще одна біда – він довго не мирився з тим, що більше не зможе літати. Розправляв одне крило і біг, намагаючись злетіти. Через такі постійні спроби не міг тримати рівновагу і падав. Як наслідок – підвернув ногу. Десь із місяць стояв на одній. Сьогодні ходить повільно, накульгуючи.

Так і живемо… За цей період до нього звикла я, діти, друзі. Ще коли знайшла бусла, мене запитували, що я з ним робитиму, на що я відповідала: «Доглядатиму». Сьогодні повторюю те ж саме, бо залишатися байдужою просто не вмію. І приємно, коли інші намагаються мене зрозуміти, бо, мабуть, саме це одна з ознак людяності.

Таїсія СОСНОВСЬКА, с. Великий Яблунець