На стовпі у нього спальня, а в дворі – їдальня

Лелека не полетів у вирій і збирається зимувати в Ємільчиному

У птаха налагоджений розклад: ще ледве сіріє, близько 7-ї ранку, він знімається зі свого кубла, робить півколо й приземляється на обійсті Валентини Демиденко, що за кількасот метрів. Наполегливо клацає дзьобом – пора снідати! Добродушна господиня вкотре не може встояти і подає макарони, присмачені фаршем (щоб йому апетитніше, а собі – трохи дешевше). Трудовий день він проводить тут же: на подвір’ї, городі, що продовжується лугом. Простору для пошуку здобичі вистачає. Тільки-тільки починає сутеніти, дзьоб лелеки знову подає сигнал – пора вечеряти (можна й салаку, яка по 70 грн). А тоді знову півколо – й у кубло. І так два місяці.

Все б нічого, але вже скоро похолодання, зима з морозами. І коло обов’язків Валентини Григорівни розширюється: тепер уже вона, як той лелека, з регулярною періодичністю подає сигнали: допоможіть, мовляв, щоб птах не загинув. І вже й трохи жалкує, що так приручила ранньої осені птицю. Бо ж і сама під опікою соцпрацівниці від терцентру, здоров’я вже не те, пенсія невеличка, живе одна. Точніше – з буслом…

– На моєму подвір’ї у нього їдальня, а там – спальня, – вказує на стовп, що проглядається за кілька хат.

Лелека, вочевидь, оцінив нескладну логістику й комфорт, і, схоже, міняти їх не планує. Бо ж коли нещодавно вдалося його впіймати й передати ветеринарам, що на іншій околиці Ємільчиного, птах там довго не забарився. Тільки його випустили з темного хліва на прогулянку, він піднявся над лісом і… повернувся на вулицю Сонячну (колись Ватутіна).

– Ми ще раз готові прихистити птаха, – каже завідувачка Ємільчинського відділу державної ветеринарної медицини Віра Сокирко, – хоча спеціального приміщення не маємо й на харчі в нас коштів не передбачено. Але вже обговорювали з колегами, будемо з дому трохи приносити. Та поки тепло, не можемо тримати його зачиненим у темноті, це ж дикий птах, любить волю.

Таке ось завдання виникло в громади – допомогти перезимувати довгошийому. І для нього теж потрібен пункт незламності.

Михайло МЕЛЬНИК