На полі бою з московитами поліг уродженець Малого Кривотина

За повідомленням Корнинської селищної ради, 19 листопада 2024 року під час відсічі збройної агресії рф поблизу н. п. Петропавлівки Куп’янського району Харківської області загинув житель Корнина Житомирського району Красновський Микола Йосипович.

Він народився 27 квітня 1979 року у Малому Кривотині на Ємільчинщині. У сім’ї колгоспників Йосипа Броніславовича і Ніни Адольфівни Красновських Микола був старшим сином. Навчався у Кривотинській школі. Вчителі, однолітки і сусіди пам’ятають його жвавим, життєрадісним, спортивно складеним, симпатичним чорнявим хлопцем, жартівником та ще й наділеним артистичними здібностями, напевно успадкованими від батька, незмінного учасника сільського драмгуртка. Закінчивши 11 класів, хлопець навчався у Київському професійно-технічному училищі будівництва і комунального господарства № 8, де здобув спеціальність столяра. Працював за фахом у столиці на деревообробному комбінаті. Далі – строкова служба у війську, яку проходив у м. Мерефі на Харківщині. Там набув військову спеціальність сапера, брав участь у знешкодженні боєприпасів часів Другої світової війни.

Після демобілізації осів у Корнині (тоді Попільнянського району), де працював на пилорамі, влаштовував особисте життя, виховував дітей.

З початком російської повномасштабної агресії у 2022 став одним із перших, хто за власним бажанням вступив до ЗСУ. Пройшов підготовку в навчальному центрі Десна. Тривалий період воював у запеклих боях на Донецькому напрямку, зокрема в районі Костянтинівки. Останній час виконував бойові завдання на Харківщині. Тримав виснажливу оборону по лінії річки Оскіл на підступах до Куп’янська. Довгочасне перебування у складних польових умовах не могло не позначитися на його здоров’ї. Мав проблеми з опорно-руховим апаратом, але болю не піддавався. Навпаки, під час бойових операцій підганяв молодих, що діяли швидко і не ставали живими мішенями для ворога. На вмовляння рідних пройти глибоке медичне обстеження у нього завжди була незмінна відповідь: «Якщо не я, то хто? Бойових товаришів не залишу нізащо!»

Останній зв’язок солдата із рідними був 17 листопада. А 19 числа їм повідомили, що Микола зник безвісти… За кілька днів мертве тіло товариша побратими винесли з-під вогню на українські позиції.

Лише 45 років відміряла йому доля, та своє коротке життя він прожив чесно і гідно, заплативши за свободу України найдорожчу ціну.

Низько схиляємо голови перед подвигом Миколи Красновського і висловлюємо глибокі та щирі співчуття його родині і близьким.

Вічна пам’ять і слава Герою.

Не забудемо! Не пробачимо!