Жителька Кам’яногірки Ємільчинського району відсвяткувала 90 років

Пообідню тишу невеличкого села Кам’яногірки, яке відноситься до Мокляківської сільради, раптово порушив своїм дзвінкоголоссям жіночий ансамбль, що діє вже не перший рік за підтримки та особистої участі сільського голови Валентини Коваленко.

На цей раз, а це було 20 квітня цього року, дружний квартет з піснею про червону горобину з розлогою голосистою мелодією в сніжно-білих вишиванках просторою вулицею крокував до хатини Олександри Філоненко.

 Цього дня жінці виповнювалось 90 років від дня народження. А це поважний ювілей. Тим більше для хорошої трудівниці, гарної господині, хоча й одинокої на сьогодні.

Як говорить Олександра Петрівна, так доля розпорядилась. Вже дванадцятий рік як схоронила чоловіка, сама нездужає, мешкає одна в хатині. Але яка ця хатина! Варто побачити, щоб оцінити.

В обох кімнатах світло й охайно, багато живих квітів на вікнах. А зовні – теремок та й годі! Розфарбовані стіни, побілені паркани і пофарбовані. На газонах сходять ранні квіти. Почищені доріжки.

– Так щороку тут, – пояснює сільський голова Валентина Коваленко. Дві грамоти отримала садиба Олександри Петрівни за кращий благоустрій.

– І це Ви самі так дбаєте? – запитую в господині.

– Не зовсім, – відповіла вона. – Допомагають сусіди, а надто – Тетяна Радченко, соціальна працівниця. Вона і необхідні продукти з магазину приносить, і ліки при нагоді. І якби не Тетяна Іларіонівна, не знаю, чи й вижила б. Не раз від хвороб рятувала…

Коли ж мова зайшла про передумови довголіття трудівниці, вона охоче наголосила, що головний секрет – у праці. Колись, було, і надто нелегкій, порою аж до виснаження на сінозбиранні у жнива, на лляних роботах у колгоспі тощо. Але найчастіше з роботи повертались з піснею, хоча й стомленими.

Вона була й ланковою, і солісткою хор-ланки на сільській сцені. Що це таке? А це той же склад ланки, що вдень у полі дружно працював, а у вечірні години всі брали участь у художній самодіяльності. Це також надихало на добрі справи, на довголіття.

– Пережила, – розповіла того дня з гарним гумором жінка, і голод у тридцяті, і перші повоєнні роки, і підневільну працю у австрійського бауера в якості остарбайтера з першим набором. І лише захворівши, вдалось вирватись з неволі.

Але приємно було відчувати з розмови, що живе трудівниця з настроєм і вдячністю оточуючим добрим друзям (близьких родичів не має), місцевій владі за піклування. Охоче готується зустріти скорий свій дев’яностий Великдень.

Пасхальні дні для неї завше були жаданими, сповнені весняними клопотами, приготуваннями. Гості ж приїдуть вітати.

Як і згаданого дня, коли практично разом зі співочим квартетом ювілярку привітали заступник голови райдержадміністрації Микола Островський та голова районної ради ветеранів Володимир Яценко, сільські керівники, знайомі, сусіди. Побажали і на сторіччя Олександри Петрівни влаштувати свято на все село.

В. БІЛОУС