Перший прапор на Житомирщині підняли у Великій Цвілі

Це зараз, коли звучить Гімн України і піднімають синьо-жовтий прапор, ми відчуваємо себе гордою нацією. Двадцять років тому, тримаючи майбутній символ держави, кожен українець міг опинитися за гратами на 10-20 літ.

Квітень, 1989 рік.

Село Велика Цвіля. Мої колеги із міста Броди Львівської області, де я після закінчення ВНЗ працював тренером спортшколи, прибули на екскурсію в музей Хліба.

Після неї мій товариш Богдан Мисак запропонував поїхати автобусом за село, до лісу, аби таємно (тоді це був великий гріх) вручити мені синьо-жовтий прапор. І ось, на величезному камені серед сосен ставши на коліно, я отримав омріяний символ майбутньої держави.

Вже на другий день у Велику Цвілю завітали численні “гості” на чолі з начальником міліцій. Районний десант підтримало місцеве керівництво. З етичних міркувань не вдаватимусь до конкретних прізвищ, але вимога до мене була одна: віддати “бандерівський прапор”. Оприлюднив я його лише через півроку, вивісивши у фойє Великоцвілянської школи.

Через тиждень на ньому хтось написав “Жилюк-биндера”. Пройде небагато часу, і я, як депутат районної ради, стоятиму в стійці струнко під новим прапором, співаючи новий Гімн. А поруч мене – ті, хто принижував, обшукував мене як державного злочинця.

Сьогодні шкода лише за одне: з ініціативи першого Президента України Леоніда Кравчука кольори українського Прапора поміняли місцями.

На фото, яке перед вами, саме той прапор, який 20 літ тому ми з класом підняли над школою на дитячому колесі “Сонечко”.

Микола ЖИЛЮК, с. Велика Цвіля