“Це цікаво: ти робиш – і в тебе виходить!”

Домисли, наче в’юнок обплели життя, а особливо – підприємницьку діяльність героїв нашої публікації. Зазвичай, це трапляється, коли запитань до і про них більше, ніж відповідей. Тож вирушаємо до адресата, якому в минулому році вручили одну з грамот Департаменту агропромислового розвитку ОДА до Дня працівників сільського господарства “за багаторічну сумлінну працю, професіоналізм, значний особистий внесок у розвиток агропромислового комплексу району та з нагоди професійного свята”.

Сторінка приватного життя цієї ємільчинської родини нічим не вирізняється: тішать батьківські серця дві чарівні донечки, є гарний будинок й брати менші. А от захоплення у “фінансистів в області оподаткування” за освітою не надто традиційні для сільської місцевості. У вихідний день можуть майнути всією сім’єю з палаткою в ліс з ночівлею, “свої” в світі комп’ютерних технологій, обоє шаленіють від швидкості на улюбленому мотоциклі. Огинаючи серпантином транспортний потік, мчать з ревом по трасі не лише у справах, а й на зустрічі-з’їзди байкерів(!).

 Для останнього не рахуються ані з витратами, ні з часом, хоча саме його бракує, бо ж клопотів заради хліба насущного… Знайомтесь: підприємці Віталій і Валерія Петрови. У Кулішах викупили паї сельчан, придбавши таким чином 13 фермських приміщень. Поки що під вирощення домашньої птиці задіяне одне. “Пернату” справу родина Петрових започаткувала три роки тому. В холодний сезон доглядають стадо на яйце, а вже навесні лопотять лапками в ящиках для продажу маленькі каченята.

На додачу беруть для реалізації й курчат. Спеціально для м’яса птахів не вирощують, проте на осінь певну кількість тушок готують на замовлення і для базару. Сьогодні на фермі 5 тисяч качок. В догляді за ними важливі найменші дрібниці: якщо пропала вода – не їдять, не їдять – худнуть, а худнуть – не несуться. Без перебільшення – до кожної пташки індивідуальний підхід: щотижневе зважування, вакцинація за графіком, у певний період росту відповідний корм. А ще – контроль за програмою освітлення, температурним режимом і т.д. На фермі все робиться вручну, бо ж обладнання можна придбати лише за кордоном за ціною не по тутешнім заробіткам – сотні тисяч гривень. На постійній основі працюють троє людей. “Дисципліна в нас сувора,- каже власниця. – Перед тим, як зайти до приміщення з птицею, робітники приймають душ, переодягаються в спецодяг”. На питання, де навчають птахівництва, Валерія Євгеніївна з посмішкою розповідає про вчителів: Інтернет, де вишукують-вичитують потрібне.

Найголовніші ж консультанти по телефону – її батьки, що мешкають на Київщині. Колишні лікар і вчителька давно займаються таким, як у доньки, видом діяльності, тож саме з їхньої потужної підтримки та наполегливості молодих розвивається птахоферма. До речі, корм для качок розробляють і поставляють теж звідти: як запевняє пані Петрова, без хімічних добавок і гормонів росту. Далі в розмові звучало й про труднощі, недопрацювання, яких планують позбутися з набуттям господарством фінансової стабільності.

…Як на мене – дивовижне поєднання непоєднуваного: податківці, “серпантин” на трасі, палатки, її величезні очі з поволокою, його твердий чоловічий погляд, гумові чоботи, на фермі обоє весною-влітку о третій ночі, відповідальність за господарство, наче у селян “за формулою крові”… Сучасні птахівники кажуть: “Це цікаво: ти робиш – і в тебе виходить! Було б бажання – можна встигнути все: й працювати і відпочивати. Але варто зізнатись: велика частка у нашому становленні – батьки з однієї та іншої сторони. Вони – опора. Й логічно, що з такою поміччю і нашим особистим інтересом до справи жодних змін в діяльності не плануємо”.

В. ШТОЛЬ