Якщо фермер оптиміст, у села є перспективи

Недарма кажуть: як човен назвеш, так він і попливе. «Надія­є» — так, оптимістично, по­філософськи назвав своє фермерське господарство Михайло Овсійчук із Яблунівки Ємільчинського району. І його «надія» виправдала всі сподівання. За п’ять років він разом із своєю родиною зумів не лише поставити господарство «на ноги», але й продовжує розвивати його та нарощувати потужності.

Поратися біля великого господарства для сімейства Овсійчуків — справа не нова. Навіть, коли Михайло Павлович працював у колишньому колгоспі «Ленінський шлях», удома тримав багато худоби і, як розповідає чоловік, — ще тоді вважав себе фермером. У часи аграрної реформи у його обійсті було вісім корів, тридцять овець, чимало свиней та птиці.

— Односельці з нетерпінням чекали, коли дійде моя черга пасти худобу, — згадує він і додає, — у цей час люди могли зітхнути із полегшенням на цілий тиждень. 

Мрію стати справжнім фермером підсилило й велике бажання зберегти тваринницькі приміщення колишнього колгоспу, які стояли у Яблунівці. Так, як ці будівлі були майновими паями, заповзятий господар почав їх викуповувати у населення. Цікаво, що у питанні розрахунку з людьми — до кожного індивідуальний підхід, за бажанням. Хтось бере платню телятами чи поросятами, а хтось грошима. Власники ж земельних паїв — отримують зерно.

— Люди підрахували, що краще здати землю в оренду і отримати за неї готову продукцію, ніж сіяти, платити трактористу, комбайнеру за роботу, — пояснює Михайло Овсійчук.

Зараз у фермерському господарстві «Надія­є» в обробітку 200 га землі, яка щороку «приростає», 63 голови худоби, 100 овець, 10 свиноматок, гуси, кури та, як каже господар, для душі — кролики.

— Ми тримаємо і м’ясне, і молочне стадо великої рогатої худоби. Адже ситуація на ринку нестабільна, — розповідає чоловік. — Сьогодні є достойна ціна на молоко, а завтра її вже немає. Така ж сама ситуація і з м’ясом. Тому наперед спрогнозувати не можна, який саме напрямок «спрацює». Цього року краща ситуація із молоком. Наприклад, торік кілограм молока коштував 1,95 грн., а цьогоріч ціна зросла до 4 грн.

З ринком збуту у фермера проблем немає. Молоко купує один із молочних заводів, овець — столичні підприємці, а поросят розбирають тут, на місці. Бо односельці вже добре знають, що у Михайла — свині найкращі.

Сіють Овсійчуки практично всі зернові та деякі види технічних культур. До речі, хліб, який їдять житомиряни, хлібозавод випікає із жита, вирощеного у Яблунівці. А кормами господарство забезпечує не лише свою худобу, але й заготовляє їх на продаж. Паралельно оновлює фермер і свій тракторний парк. Торік придбав сучасний комбайн німецького виробництва та сівалку, які неабияк допомагають у роботі. У найближчих планах купити сушарку для сої та кукурудзи. Адже за словами Михайла Павловича, саме на ці культури найбільший попит.

Керівник господарства каже, що усім успіхам завдячує своїй родині. А вона у нього не лише велика, але й дуже дружна. Неабиякою підтримкою та найпершим порадником для фермера є його дружина Ольга та діти. Цікаво, що у сім’ї є свій щасливий символ — буква «В». Адже всі імена дітей Овсійчуків починаються саме на цю літеру — Володя, Веніамін, Віктор, Владислав, Валентина та Віта. Старшим синам батько може доручити будь­яку справу — і в полі, і на фермі, і навіть вирішувати організаційні питання.

— Віта — майбутній агроном. Я сподіваюся, що після закінчення навчання вона повернеться до нас працювати. А Валентина обрала професію учителя — ми цим дуже пишаємося. Михайло та Ольга Овсійчуки виховали дуже порядних та працьовитих дітей. Всі вони разом із батьками трудяться в господарстві. Біля старших на фермі часто «крутиться» й п’ятирічний Владик, який теж хоче бути корисним.

— Тату, дайте віника, я хоч замітатиму, — просить малий.

Ось так, з вірою та надією живе і працює ця дружна родина фермерів, жодного дня не сумніваючись, що у села — є перспективи.

Анна ДАНЮК­-ЧЕРКАШИНА, “Житомирщина”