Не час жити «в хаті з краю»

Кривавий Майдан у лютому став точкою неповернення. Почалися зміни-підміни… А от які: куди, кому, за що – й не встигли розібратись, бо сепаратизм у Криму і непередбачуваність подальших кроків Росії виявились новим джерелом тривоги й суму для українців. Тож мусимо діяти на випередження, запобігаючи можливим безладам навіть у далекому від кордонів Ємільчинському районі.

Менше року тому ( «НТ» №20 від 17 травня) ми вже розповідали про вечірнє патрулювання вулиць селища правоохоронцями разом із представниками громадськості. Але якщо тоді це видавалось спільноті кумедним нагадуванням про радянських дружинників, то сьогодні, наголошує головний міліціонер району, підполковник Руслан Прищепа, рейди в такому складі стали нагальністю.

І хоч наразі на підвідомчій території очевидних ускладнень нема, райвідділ підстраховується, активно залучаючи до чергувань (особливо на вихідні) не лише громадських активістів, а й власників травматичної зброї. На жаль, бажаючих серед останніх не надто багато. До прикладу, безпосереднє звернення за допомогою до самооборони партії «Батьківщина» виявились марними. Та не всі ємільчинці лишаються осторонь закликів.

В п’ятницю, 14 березня, після невеличкого інструктажу від керівного складу міліції на вечірні вулиці вийшли чотири правоохоронці з «боєкомплектом» із рації, наручників, гумового кийка та сльозогінного газу «Кобра» і чотири представники громади. В їхніх повноваженнях – запобігання правопорушенням й дотримання правопорядку. Забігаючи наперед, скажу, що вечір, на диво, виявився незвично спокійним (слова дільничного Михайла Рузіча); бар «Адреналін» зачинився до півночі, в центрі – з десяток принишклої молоді, відома заправка по вул. Кірова «напувала» пальним лише автомобілі…

Моє ж турне з вартовими порядку виявилось більш насиченим емоціями і несподіваними враженнями, бо склала компанію патрулю Державтоінспекції (кажуть, ними зацікавились вперше). Незвичний штиль, як і в піших колег, панував на шляхах не тільки селища, але й від Кулішів до Рихальського. Перевірили двох автовласників, скутериста. Світло фар зрідка вихоплювало поодиноких перехожих. Нікого не наздоганяємо – заборонено законом для уникнення аварійної ситуації та «не розганяємось» – нема чим.

Адже ДАІшний ВАЗ- 2105 2001 року випуску навіть з натяжкою не можна вважати гарантом безпеки на дорогах, бо ж, здається, свій ресурс вичерпав. За три години патрулювання в моєму мозку пульсувало тільки два бажання: не дай, Боже, натрапити на справжнього злочинця – хлопцям сорому за швидкість транспорту підрозділу, що гордо іменується ДАІ, не оберешся. І друге: посадити поруч вищих осіб правоохоронної системи й прокатати «з вітерцем» в 60, а то й ризикнути – 70 ( це вже агонія!) км/год. Нехай би на додачу послухали цих людей в погонах, яким подобається професія: вони дотримуються закону, але не позбавлені людяності, терплять зневагу й приниження від порушників, що знають швидкісні можливості зеленої з маячками «Формули-1»…

Дуже сподіваюсь: по закінченні невизначеності і напруги в державі побачимо-таки докорінні зміни в умовах служби правоохоронців! Та сьогодні, як сказав один з активістів під час інструктажу, громадськість повинна акумулюватись для допомоги нашому відділку. Бізнесмени, лісгоспи, інші організації повинні допомогти і паливом, і транспортом. Насміхатись легко, але безглуздо над тими, до кого, попри неоднозначну оцінку, звертаємось в першу чергу за порятунком.

Їдемо далі: на шляху мандрів порушників не виявили, зате побачили вздовж і впоперек палаючий район. Горить трава на полях. Повідомляю про це телефоном очільнику рятувальної служби. Відповідь передбачувана: втручання в пожежу таких масштабів безрезультатне. Головне не допустити вогонь до населених пунктів. Розлого прозвучало про злочинну бездіяльність сільських голів при перших ознаках загоряння.
В селах очевидна розруха, розбиті дороги і, до речі, страшенний сморід каналізації в центрі Рихальського. Якщо нема кому усунути недолік, вже варто роздати мешканцям распіратори.
В Ємільчиному всякого теж не бракує. Навіть в темноті бачимо, що такого засмічення, як в райцентрі, нема ніде. На вулиці 1 Травня нам довелось маневрувати між пішоходом і зустрічним транспортом. Коли врешті вздовж всього шляху міжміського сполучення з’явиться тротуар для безпеки пішоходів?

П’ятничне чергування добігло кінця о першій ночі. Так, це не легко звиклим до тихих сімейних вечорів людям відреагувати на заклик райвідділку долучитись до варти порядку. Але для прозорості, аби голосно спростувати чи підтвердити те, про що тільки шепочемось: хабарі, вседозволеність, несправедливість, пияцтво під час патрулювання (чули й таке) – приходьте і проконтролюйте все самі (запрошує всіх бажаючих сам начальник міліції!). За такої співпраці цілком ймовірне відродження довіри до органів, а в людей в погонах – усвідомлення повної відповідальності за нашу безпеку.
В. РОМАНЧУК