Наш символ та оберіг

Хустка Тофілі Філоненко з Чмеля.

Сучасність стирає традиції: одні зникають повільно, інші – швидко… Розуміння їхньої цінності приходить не одразу. Але ми, українці, – нація, що розуміє цінність традиційного, бо саме традиційне дозволяє підтвердити нашу ідентичність. У Ємільчинському народному краєзнавчому музеї є не одна хустина, але хочеться зосередити увагу на чорній у квіти. Її передала музею у 2011 році Людмила Дворецька. Вона належала її бабусі Тофілі Філоненко з Чмеля. Хустка датується другою половиною ХХ ст. Її розміри – півтора на півтора метра. Краса цього експонату заворожує і доводить, що українки намагалися бути прекрасними у будь-який час. Пам’ятаймо про це.

Довідково
Українська хустка – оберіг жіночої вроди. Кожний етап жіночого життя супроводжується обрядом, пов’язаним із хусткою. Хустка передавалася за жіночою лінією – від матері до доньки. Вона була одним із найцінніших подарунків батька доньці, чоловіка дружині, хлопця дівчині (знак підтверджував серйозність його намірів, бажання стати їй найріднішим). Вишиту хустину як оберіг дівчина пов’язувала хлопцю, що йшов до армії, а у випадку його смерті хусткою накривали йому очі. Хусткою покривали молоду; майбутня дружина могла зав’язати женихові очі хусткою, щоб не дивився на інших. Коли у родині хтось помирав, жінки змінювали кольорову хустку на чорну. Хустки роздавали людям, що прийшли попрощатися з померлим. Соціальний статус жінки також можна було визначити за хусткою: у заможних вони були натуральними (з дорожчих тканин), з довгими торочками, в бідніших – прості домоткані та без торочок.
Таїсія СОСНОВСЬКА