Їдьте! Воно того варте!

Мовне різнобарв’я серед яток таке ж, як на пероні: від німецької до бозна якої. Кожен вечір у Львові фантастичний: місто осяяне світлом, озвучене народними музиками! Дивно: моє Ємільчине – це теж Україна, але замість музик – вечірні матюки у парку, зі світлом – тільки біля відомств і приватних крамниць (далі можна ноги потрощити)! Очевидний різний культурний рівень. До речі, на противагу ефірному простору самі львів’яни найменше переймаються розмежовуванням нації на західноукраїнців і решту! Цурання російськомовних теж перебільшено.

Але заради повної картинки додам: у двох сувенірних крамницях, зачувши мою російську мову в продавчинь на обличчі пробігла легка судома огиди і звичного для Львова “дякую” після покупки я не отримала. Нічого, то дрібниці, – агресивний націоналізм в певній мірі є у кожній нації: третя біда після “дурнів і доріг!”

… Від’їжджали від Львова вчасно: по вінця наповнені глибиною і густиною невідомого нам в історії власної країни та захватом від симбіозу сучасного бізнесмислення із нетлінним пластом минулого!

Звісно: Львів – це не море із засмагою, але ж “не хлібом єдиним…”!

 В. РОМАНЧУК