Юлія Гарбар: життєва позиція – активна
У жовтні вона виконала важливу місію – доставила дрони і багато іншого одній із частин ЗСУ в Донецькій області.
Чи знали рідні про таке добровільне відрядження? На це питання кореспондентки «НТ» директорка Сімаківського ліцею Юлія Гарбар усміхаючись відповіла: «Звичайно знали, але не все. Знали тільки, що повинна передати волонтерську допомогу, інше не деталізувалось. Я й сама не відала, як усе буде. Добре, що все закінчилось добре…»
Цюрозмову директорка Сімаківського ліцею Юлія Гарбар після року перебування на директорській посаді розпочала з розповіді про культурні та спортивні заходи в ліцеї: «Наші учні часто беруть участь у різних змаганнях, але найкраще проявляють себе у футболі.
Добре зарекомендувала і практика екскурсій до музеїв. У списку відвіданих – ємільчинський Музей нашого дідуся, Музей просто неба у Тайках, Музей хліба у Великій Цвілі, Музей родини Косачів та фортеця у Звягелі. Побували вихованці на екскурсії і в пожежній частині Коростеня та ознайомилися із тамтешнім парком.
Організовуємо зустрічі із захисниками, на яких учні спілкуються з учасниками бойових дій, дізнаються правду війни із перших вуст, а це дуже важливо».
Керівниця з гордістю повідомила, що за рік роботи їй разом із колегами вдалося оновити матеріально-технічну базу ліцею. Це стало можливе завдяки увазі до проблем освіти сільського голови Олександра Зінченка, в. о. начальниці відділу освіти Марини Мельник, старости Катерини Задорожної. Їхня турбота про потреби закладу, конструктивні поради та готовність долучитися до розв’язання будь-яких питань – неоціненна.
Не оминули ми і актуальної проблеми в дитячому середовищі – булінгу (цькування). «Ми активно боремося із цим явищем. Проводимо регулярні заняття, організовуємо тренінги з розвитку емпатії (співпереживання) та навичок мирного розв’язання конфліктів. Працює психолог, до якого можуть звертатися як учні, так і їхні батьки», – пояснила директорка.
Повертаючись до анонсованої на першій сторінці номера поїздки директорки на Донеччину, цитую її слова: «Дрони закупили за кошти, виручені на ярмарку до дня села в Сімаківці. Придбанням займався особисто голова Барашівської сільської ради. Продукти та речі першої потреби принесли всі небайдужі. Діти передали малюнки. Я заходилася коло випічки – приготувала торт». Усміхаюся, бо всім, хто знайомий з пані Юлією, давно відомо, що вона чудова кондитерка. Без її випічки не обходиться жоден захід. Далі розпитую про дорогу, напрямок і, слухаючи, сама переживаю, хоч поїздка уже в минулому. А почула я таке.
«Їхала до Києва своїм авто, а там – перевантажили все у братове. Він ще додав до мого багажу колеса. Добиралися із дев’ятої ранку до сьомої вечора. Зупинялися лише два рази. У Полтаві вирішили перекусити в кафе «У сестер». Приємно здивувало, що військових, які відвідують цей заклад, безкоштовно пригощають кексами і пиріжечками. Здається, дрібниця, але вона додає позитивного настрою. Радієш, що люди небайдужі і підтримують ЗСУ.
Після Полтави погода зіпсувалася. Приїхали з дощем. Розвантажилися швидко. Хлопці були дуже вдячні за все. Приємною несподіванкою стали дитячі малюнки, прикріплені на стіні, наче обереги. Ще більше зворушило те, що серед листівок дітлахів виднілися кілька з підписом «Ємільчинський будинок культури». Хлопці розповіли мені, що отримують допомогу Новою поштою, а от волонтерів, які потрапляють на цю територію, мало, бо це небезпечно як для них, так і для військових»…
Стіни її робочого кабінету прикрашають різні нагороди, але найбільше моя співрозмовниця поціновує шеврони, які дарують їй на знак вдячності наші захисники. Саме їм Юлія Сергіївна адресує такі слова: «Для мене це велика честь – це не просто символи, а справжні обереги, які нагадують про вашу жертовність та безмежну любов до рідної землі. Ваші подарунки мають особливу цінність і спонукають допомагати вам ще більше».
Отож дуже радує, що молода амбітна керівниця сповнена патріотизму та ентузіазму і розуміє важливість своєї місії, тому, мені видається, що очолюваний нею заклад освіти в надійних руках.
Таїсія СОСНОВСЬКА
