Таке не забувається
До 90-річчя “ Народної трибуни ”
Публікація Володимира Кушима “Наша тьотя Дуня” (“НТ” за 25 вересня), як кажуть, мене “взяла за живе”. Пам’ятаю далекі 60-ті роки минулого століття. Щороку у день преси усі дописувачі одержували оригінальні вітальні листівки і запрошення до участі у робсількорівській нараді. Це дійство проходило, як правило, в залі засідань адміністрації. Перед присутніми виступав хтось із партійних керівників, редактор газети, лектор, робкори і сількори. Яке ж то було щастя, коли Володимир Йосипович Яценко згадував – називав сількора чи юнкора! У того виростали крила, здається, це була найвища нагорода.
А в залі сиділо щоразу до тридцяти слухачів з усього району. Із барашівської зони у кожне слово редактора вслухалися Ліда Свірчавська, Марія Галуза, Іван Токовчук, Микола Петрук, з ємільчинської – Софія Павлюк, Володимир Задніпрянець, Михайло Лозко, Микола Геращенко, Марія Миколайчук та багато інших. Роки стерли з пам’яті імена і прізвища сількорів, але не стерти того піднесення, яке наповнювало серця активістів газети.
Нині за вікном 21-ше століття. Не один дописувач пов’язав себе з журналістикою, інші – утвердилися в сільському господарстві, освіті, медицині, стали висококласними робітниками. На жаль, багато, хто відійшов за вічну межу. Та спогади про них не забуваються.
Леонід МАЛЕЦЬКИЙ