ВОНИ БУЛИ ВОГНЕБОРЦЯМИ ЄМІЛЬЧИНЩИНИ


У народі кажуть, що “колишніх” не буває. Мається на увазі не чоловік та дружина. Бо іноді таки трапляється, що вони, після життєвих перипетій, повертаються “з вирію” до родинних гнізд. Моя ж замітка торкнеться колишніх
працівників доволі небезпечної професії. Адже набуті роками навички часто можуть і через десятиліття воскресати
у приспаній підсвідомості.

Не знаю, як хто, а особисто я з роками все частіше перегортаю в пам’яті прожиті у різних трудових колективах літа. Досить часто проходжу повз Ємільчинську пожежну частину, де свого часу ніс службу. Було раніше і пожежне депо в колишньому Ємільчинському льонозаводі… Спало на думку: а чому ж це так мало розповідається у ЗМІ про наших, як тепер прийнято називати, рятувальників? І у районному краєзнавчому музеї є, хоча і не найкращої якості, один-єдиний фотознімок пожежної команди, аж з 1929 року. В одного із друзів теж відшукав кілька колективних фото, тепер уже історичних, які можна було б розмістити в експозиції нашого музею.
До речі, щодо самої історії. Певно, нині мало хто вже і пам’ятає, яким та де було розташоване саме приміщення пождепо ще у 60-ті роки минулого століття. Пригадую стару дерев’яну споруду поблизу нинішнього приміщення “Укртелекому”. Тепер на цьому місці навчальні корпуси Ємільчинської школи №1 та “музикалки”. Ще учнем молодших класів забігав за високу дощату огорожу аби хоч побачити червону автомашину, яка частенько пронизливо свистіла та гуділа двигуном під час зміни чергового караулу. Тоді і познайомився з одним із перших водіїв-пожежників того ж таки першого автомобіля Петром Кириловичем Серпутьком.
Роки минають. Та хотілося б, аби читачі “районки” знали своїх рятівників, як мовиться, в обличчя. Наприклад, знайомого мені, тепер уже у відставці, полковника військ внутрішніх справ, командира батальйону пожежних, нашого земляка із Підлубів, Сергія Михайловича Ситайла. Служив він і проживає нині на Харківщині. А в далекому 86-му разом із сотнями колег гасив Чорнобильську АС. Та залишу цю справу журналістам.
Володимир КУШИМ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *