У Бобриці будують храм близько десяти жителів

У Бобриці будують церкву. Попри можливі очікування цією благою справою займаються не група професійних підрядників, а близько десятеро небайдужих і відданих жителів не лише нашого району, а й сусіднього, Володарсько-Волинського. Один із таких будівельників щодня проходить кілометри, аби дійти до “святого місця”.

Кошти на зведення храму дають люди. Хто, коли, що принесе-привезе: гроші чи будматеріали – не за вказівкою, на прохання, а по велінню серця.

 

Тож на замітку для творців добрих справ: тим, хто бажає долучитись до зведення божниці, там безмірно раді. 

Про цей храм “НТ” вже робила відповідну розвідку в 2013 році. Матеріал був надрукований в №45 за 8 листопада. Всі вказівки на час просимо сприймати з урахуванням періоду підготовки та друку матеріалу.

Вже більше двох десятиліть, як відспівали Союз республік, але про забуття нема й мови. То добром поминаєм – є-таки за що; дехто ж за понівечену долю роду і досі слізьми вмивається. Окрім приватних приливів пам’яті дещо з тодішнього відгукується всьому українському народу. Зокрема, травмована духовність, яка сягає корінням у нещадні рішення радянського уряду стосовно релігії.

Декрет 1919 року про відокремлення церкви від держави в зубожілій післяреволюційній країні насправді узаконив безчинства грабунку та знищення храмів, пік чого припав на кінець 20-х – початок 30-х. За цей термін зруйновано або перепрофільовано на “кузні світлого майбутнього” (клуби, школи, комори) лише в Україні більше 350 православних святинь. Моторошна телевізійна хроніка як доказ: вогнища з Біблій, ікон; вбивства, заслання до Сибіру священнослужителів; зітнуті з-попід неба куполи, хрести, дзвіниці, безпорадність останнього польоту яких породжує у глядача нудотливий клубок під грудьми в передчутті неминучої покути.
Напевне, саме у вищезгаданий період (на жаль, точних даних нема) загинула і церква Різдва Божої Матері в с. Бобриці, зведена побожною громадою в кінці 19 століття. Згодом намолений клаптик землі чим тільки не “засіювали”: звели сільський клуб – не встояв, у війну там відбувались розстріли; а в кінці 70-х вже й фундамент під майбутню крамницю загатили – все одно не пішло.

Наша Незалежна подарувала чи не єдине беззаперечне на сьогодні благо – по-справжньому свободу віросповідання та можливість відродження святинь.
Принагідно Овручська Єпархія прийняла рішення про повернення до життя колись втрачених на підвідомчій території храмів, зокрема, в Бобриці. Господь сподобив на цей фізичний і духовний іспит отця Вадима зі Свято-Андріївської парафії, що в Володарську-Волинському, як найближчому духовному осередку Московського Патріархату: до місця забудови – 28 км.

“Народній трибуні” вдалося поспілкуватись по темі і з Бобрицьким сільським головою Андрієм Нагорнюком, і з отцем Вадимом. От про що ми довідались.
У 2009 році на сході села люди дали згоду повернути з небуття власну церкву, хоча більшість жителів вже відвідували УПЦ Київського Патріархату в сусідніх Усолусах. З того часу й по теперішній зроблено небагато, оскільки будівництво відбувається лише на пожертви вірян – як місцевих (скринька стоїть у приміщенні поштового відділення), так і володарсько-волинських. Але причетні до справи радіють й існуючим набуткам: впорядковано папери на землю (14 соток), зроблено архітектурний проект в обласному центрі. Із блоків колишньої крамниці ( їх сільська рада залишила у якості власного внеску) відновлено фундамент і, нарешті, почалася цегляна кладка. За найменшої змоги в придбанні будматеріалу група свідомих володарських парафіян, серед яких вчителі, службовці, вирушають з панотцем ( до речі, випускником з червоним дипломом Київського політеху) до Бобриці і власними руками зводять Обитель Господню.

Символічне закладення наріжного каменя храму відбулося за участі й благословення Митрополита Овручського і Коростенського Віссаріона 9 серпня минулого року – в день Великомученика Пантелеймона. Дата знакова, адже до Угодника звертаються не лише за зціленням тілесних хвороб, а й ті, що ведуть духовні чвари. Щодо останніх – дійсно, не все так просто. Але отець Вадим проти такого жорсткого тлумачення , називаючи це «непорозуміннями, які завжди супроводжують благу справу». Вона ж, без сумніву, блага, бо покликана не тільки для відродження джерела безкінечної любові й втіхи, де огортаються в силу слабкі, а сильні в мудрість… Вона є нашою покутою за зітнуті колись з-попід неба сяючі сонцем, як посмішка Господа, куполи з хрестами і сплюндровані джерела рятівних мелодій від самотності – дзвони…
В. РОМАНЧУК

Післямова.
Напередодні друку матеріалу стало відомо, що протягом останнього місяця бобрицький фермер Леонід Ковень, який колись придбав приміщення старої крамниці, але без оформлення відповідних паперів на землю, ударними темпами будує новий осередок торгівлі на території, що за документами вже належить церкві (чит. вище). В телефонній розмові сільський голова Андрій Нагорнюк підтвердив незаконність дій фермера, але не бачить можливості вплинути на ситуацію(!).
Дивує, що ні авторитет лідера громади, ані рішення виконкому на користь майбутнього храму не є аргументом-вогнегасником для полум’я конфлікту. За таких обставин звернення сторін до відповідних органів неминуче. Там остаточно вирішать – кого вогонь очистить, а кого спопелить.
Редакція “НТ” зі свого боку відслідковуватиме ці події й надалі.