Зустріч через роки. Земляки із Дуги влаштували свято спогадів

Дуга – село Ємільчинщини, що знаходиться на межі Хорошевського та Коростенського районів. Знаходиться за 42 км від райцентру. Відоме тим, що має природне джерело, яке впадає в річки Білку та Кунан. І без того прекрасне своєю природою – здається, безкраїми лісами, буйнотрав’ям. А ще воно – на межі вимирання, має лише 9 жителів. Та у спогадах вихідців, земляків воно – не таке, а багате своєю історією і виробництвом, що колись приносило у родини добрі гроші.

 Саме такі розповіді можна було почути минулої суботи на святі зустрічі земляків.

Кожного, хто приїхав, першою стрічала пісня, її виводив на своєму баяні запрошений музикант. Він іде вулицею. Автівки минають його, а прохожі зупиняються. Повільно й неквапливо прямує тою ж дорогою одна із найстарших місцевих жительок 86-літня Віра Осипович. Баяніст цілує їй руку, жінка ж у відповідь починає наспівувати частівки…

 А ось і сільський магазин. Саме тут відбудеться святкування (є в селі й клуб, проте він – зачинений та, за словами сільського голови, знаходиться в аварійному стані). Його стіни прикрасили кульками, березовими галузками, підвели світло із сусіднього будинку. Господині накривають на стіл (чого тільки на ньому не було). А поки на вулиці – невимовна радість спілкування. Родини з’їхались із усіх усюд: Дніпропетровська, Черкас, Києва, Хорошевського та Пулинського районів, Житомира, Олевська, Рівного, навколишніх сіл Ємільчинщини та ін. Усіх їх ріднить Дуга – звідки коріння, де пройшло життя чи дитинство. Спогади з минулого раз-по-раз оживають у розповідях.

Марія Халамівська, що приїхала із Пулинського району, згадує, як ходили через ліс в Усолусівську школу за 8 км. Поіменно називає своїх учителів. “Тут великий Барашівський відгодівельний радгосп працював, і ми постійно там допомагали своїм батькам, – каже жінка. – Важко було, особливо зимою, коли замерзали риштаки на свинарнику, й ми ломами їх відкопували. Помагала мамі із 10 років. Нас же семеро дітей у сім’ї було. Я – з найстарших, а відтак і діставалося більше роботи. Проте на своїх батьків не ображаюся: вони дали опору в житті”. Пані Марія – ткачиха за професією, доля змусила працювати на різних роботах, проте жінка говорить, що це – незмінно улюблена справа, й зараз могла б сісти за станок.
Варто відзначити, що в селі – лише дев’ятеро жителів. 83-річний Людвіг Купальський розповідає, що колись, ще як працювало місцеве господарство, весело справляли зажинки-обжинки – з піснями та обрядами. Чоловік – бортник. У відомстві має аж 40 бджолосімей. Проте ходити коло них уже не дужає. У цьому йому допомагає хрещеник, що живе по сусідству. Він теж закоханий у цю справу й має свою пасіку.

Проживає близько 55 років у Дузі й Ніна Котвицька. Вона, до речі, нинішній депутат районної ради, а колись – очолювала радгосп. Жінка переказує, що назва їхнього поселення походить від “Радуга”. Перший склад слова згодом десь зник. Історія села сягає давнини, й досі пам’ятають панського економа Чернецького. У його маєтку над вікнами й дверима навіть зроблені прикраси у вигляді “радуг”.

Найменша жителька села – Валентина Войналович. Наступного року вона піде в сьомий клас Рясненської школи. Туди дівчина дістається освітянським автобусом. Валя захоплюється танцями, любить українську мову і літературу та мріє стати перукарем.

…Піднімаються келихи – за здоров’я рідних і близьких, за батьків та дітей, щоб на столі був хліб, а в країні – мир. Люди все з’їжджаються. Ось-ось із Усолусів прийшла й 80-річна Ніна Троценко разом із двоюрідною сестрою. Пішки – через ліс й у дощ. Дорога зайняла в неї дві години, адже добре знайомі стежини загубились у хащах. “Але нічого, дійшли. З собою брали трохи їжі, навіть і не сподівалися, що на святі будуть такі пригощання,” – ділиться вона.

Подарунком були не лише емоції й “скарби” пам’яті, а й рум’яний красень коровай, який своїм односельцям передала 89-літня місцева жителька Халамівська Олена, що нині мешкає в Ємільчиному. Виконуючи доручення, святий хліб вручила її донька Людмила Омелянчук. Олена Францівна виховала семеро дітей. Її трудовий стаж налічує 40 років важкої роботи в радгоспі. Справжнім багатством жінки є її велика родина, адже має ще й 18 внуків та 20 правнуків.

“Я дуже рада, що ми зібралися. Пам’ятаю, як були маленькими й бігали до клубу. В цьому магазині я працювала. Це дуже приємні спогади”, – ділиться враженнями від свята одна із організаторів Галина Осипович.
Той день був, безперечно, особливий, бо таких подій село, що зараз знаходиться на межі зникнення, за всю історію існування не знало. …Освячене теплим літнім дощем, усмішками, сльозами радості та обіймами.

 

Г. КОЛЕСНИК