Перших сто днів голови РДА
5 травня поточного року Президент держави підписав наказ про призначення на посаду голови Ємільчинської РДА Леоніда Забели. Нескладно підрахувати, що з того часу і до минулого тижня пройшло 100 днів. Це, а також наближення 20-річного ювілею України і стало приводом для розмови з очільником району.
– Леоніде Володимировичу, до Вашого призначення район півроку був без голови райдержадміністрації. Чи позначилось це, на Вашу думку, на його житті?
– Ви чули, що на початку травня Сергій Рижук подякував першому заступникові райдержадміністрації Олександру Романюку за те, що він чесно і добросовісно відпрацював цей період. І в районній раді, і в райдержадміністрації люди не мінялись, а тому я б не сказав, що щось втрачено.
– Під час Вашого представлення Сергій Рижук говорив про місячний термін для Вашого ознайомлення з районом, після чого має відбутися розмова щодо перспектив Ємільчинщини.
Чи була така зустріч, і якщо була, то про що на ній ішлося?
– Зустрічі такої не було. Та й не скажу, що для мене так багато нового в районі – адже і сільське господарство, і промисловий комплекс знайомі й близькі мені. Щоправда, охорона здоров’я й освіта багато часу забирають на вивчення.
– Які завдання ставить влада перед керівниками такого рангу, як Ви?
– Питань настільки багато, що важко назвати те, яке б перед нами не ставилось. Я сам дивуюся, розписуючи вхідну документацію, як можна стільки охопити: безпека на воді, благоустрій кладовищ… і багато-багато іншого. А основні – це, звичайно, життєдіяльність районів, забезпечення людей роботою, зарплатою, і всі ці питання щоденно контролюються. І коли в нас проходять наради в Житомирі, то починаються вони о десятій ранку, а завершуються близько шостої вечора.
– Які напрацювання має райдержадміністрація під Вашим керівництвом?
– Я вважаю, що адміністрація почала працювати разом зі мною: всі питання обговорюються, а для мене вони нові і цікаві. Може, і я щось вношу своє, адже маю своє бачення процесів.
У своїй діяльності структури адміністрації трохи обмежені матеріально – ми працюємо без ніякого забезпечення: ні бензину, ні паперу… Хоча іноді є потреба виїхати в село за 50 кілометрів. Доводиться знаходити виходи.
– Низька зарплата держслужбовців не впливає на якість виконання роботи?
– Сьогодні я маю доволі хороших людей, і якщо такі питання порушуються, то лише в ході дружньої бесіди. Ємільчинщина має непогану команду, здатну працювати.
Я знаю цю ситуацію, це питання керівники районів піднімають і в області, це – проблема на рівні держави. Але поки нам лише обіцяють, що тільки з 1 жовтня буде підвищення зарплати і забезпечення коштами.
– Ви побували вже у багатьох селах району. Які враження про стан справ на місцях.
– Під час свого призначення я обіцяв займатися периферією. Район специфічний: із 119 населених пунктів по документації – “живих” 115. Сьогодні із 1 мільйона 100 тисяч гривень для Ємільчиного взяли 600 тисяч, а на весь район залишилось 500. Звичайно, і райцентр повинен мати належний вигляд, але ж ми в якійсь мірі забуваємо про віддалені села…
Периферія – це ще й сільські ради, які, на сьогоднішній день, повинні бути осередком усього життя. І сільські голови повинні відповідати і брати на себе відповідальність за все, що відбувається на території. Я цього вимагаю на кожній нараді і приділяю цьому особливу увагу. На жаль, багато сільських голів не розуміють цього: намагаються відхреститись і від освіти, і від медицини, вважаючи, що це клопіт лише районного керівництва, хоча питання на 100% треба вирішувати на місцях.
У мене одне таке бажання: я хочу, щоб на периферії кожна дитина, кожен житель не шкодував, що він народився і має долю жити, наприклад, в Кочичиному, чи в Березниках. Він повинен бути повноцінним громадянином нашого району, держави. Я буду ще вести про це мову з директорами шкіл, а також на конференції: мені здається, що вчитель перетворився на заробітчанина, а я хочу, щоб він повернувся лицем до учня, створив йому всі можливості, щоб той не був обділеним.
– У цьому контексті кого Ви можете поставити за приклад із числа сільських, селищних голів чи в цілому територіальних громад?
– Звичайно, краще працюють там, де сільський голова має досвід роботи, а в нас 16 сільських голів – нові люди, і вже, на жаль, є такі випадки, коли просяться із цих посад.
Мені подобається робота Кулішівського, Підлубівського сільських голів, переживає за роботу і старається Руднє-Іванівський, згуртований колектив у Киянці, у Сімаківці керівник знає село.
У мене такий життєвий принцип: я завжди допоможу тому, хто хоче працювати, а хто сидить на місці…
– Ваша думка щодо районної столиці.
– Хотілося б, звичайно, щоб більше уваги і вулицям, і освітленню, і ще багато чому приділялось на рівні селищної ради. Я прийшов на початку травня, а багато питань треба було вирішувати саме в квітні-травні, вони не були вирішені, по благоустрою особливо. Мені на сьогодні боляче дивитись на ці вулиці, зарослі бур’янами. Будемо більш серйозно цим займатись. Я думаю, що новий сезон для Ємільчиного буде трохи іншим.
–Тільки-но перед нашою зустріччю із Вашого кабінету вийшов начальник відділу освіти. Левова частка фінансів, а відтак і завдань, припадає саме на цю галузь…
– Зараз у райво практично щодня викликається по 4-5 директорів шкіл, і ведеться конкретна розмова про кадрові питання, адже цього року великий наплив молодих спеціалістів, і, звичайно, є бажання надати їм роботу. Але є інший бік медалі – у нас в освіті працює дуже багато пенсіонерів, і, я думаю, що це питання для деяких вчителів і шкіл: треба давати дорогу молодим. Ротація повинна бути, як би люди не хотіли працювати, життя є життя.
– Ваше ставлення щодо оптимізації мережі шкіл району?
– Звичайно, оптимізація мережі потрібна, але її треба ділити на два потоки: куди завезти й влаштувати учня, і друге – куди подіти педколектив. І якщо по проблемних школах вирішується перше питання, то з другим складніше. І ми сьогодні нічого кардинального не плануємо. Питання стоїть у тому, щоб самі учні, батьки вибрали собі стежку, хоча б у завершальному періоді навчання. Є у нас почин, коли діти із Заровенки хочуть ходити в Середівську, а не в Медведівську школу.
Об’їжджаючи школи, першою, куди я потрапив, була саме Медведівська – дуже страшна школа, діти в напрузі сидять. Вийшовши звідти, я задумався: а чим ці діти завинили, що вони народилися в Медведовому.
– Яка, на Вашу думку, подальша доля цієї школи?
– Це будівля колишнього дитсадка, і тому жоден проектант не береться її перепрофілювати. Єдиний вихід – залишити там початкову школу, а дітей підвозити до типової. А тому ми за рахунок коштів, виділених із держбюджету (233 тис. грн) плануємо зробити капітальний ремонт дороги до цього села, щоб можна було в будь-яку пору року приїхати і забрати дітей.
Зараз ми підготували всю технічну базу для підвозу дітей по району, і ще плануємо за субвенцію із держбюджету придбати до кінця року два шкільних автобуси.
– У галузі охорони здоров’я досить резонансним було і залишається актуальним нині питання реорганізації Барашівської лікарні. Якою Ви бачите перспективу цього медичного закладу?
– Саму будівлю, звичайно, треба зберегти, адже свого часу туди вкладено чимало коштів і утримується вона в належному стані. З іншого боку через слабке забезпечення лікарями заклад не має перспективи. І коли подивитися, на що витрачаються бюджетні кошти, то вони йдуть не на лікування, а на утримання великого штату. Ми вже провели там максимальні скорочення (скорочено 19,5 посад), але на утримання цієї лікарні коштів було закладено лише по квітень. Зараз вона фінансується за рахунок центральної лікарні, у зв’язку з чим очікуються проблеми із заробітною платою для лікарів по району в цілому. Тому ми, поки що, на роздоріжжі. Були напрацювання щодо розміщення там закладу подібного профілю, відповідна робота проводилась із управлінням соціального захисту, і як би це вдалося, туди перейшов би працювати колектив.
– Одне запитання по галузі культури: чим обумовлене зволікання із відкриттям районного музею?
– Це пояснюється тим, що ми хочемо зробити його своїми руками. Так вийшло, на жаль, що фактично фінансова діяльність у галузі культури заблокована за наслідками перевірки контрольно-ревізійним відділом (встановлення твердо-паливних котлів розцінено як реконструкцію, а не капітальний ремонт). Виникло спірне питання, і ті кошти, що планувалися на музей, не зможуть використатись за призначенням.
– Серед галузей господарства району найближчим для Вас є АПК. Як Ви оцінюєте його нинішній стан?
– Результати, які отримав агропромисловий комплекс – це єдиний мінус у нашій діяльності: у порівнянні з минулим роком зменшилась реалізація валової продукції, є відставання у виробництві м’яса, молока.
Я підтримую голову облдержадміністрації Сергія Рижука в тому, що не слід нам орієнтуватись на чужих інвесторів. Ми повинні їх “витягувати” із наших жителів, із наших сільських колективів, адже хто буде краще думати про цю землю, як не людина, яка тут народилася і працює. Правда?
– Проте частина земель у районі заростає лісом…
– Тут я бачу вихід один: щоб держава повернулася лицем до людей і дала доступні кредити для роботи в сільському господарстві. Однак сьогодні кредит навіть для успішного господарства є проблематичним.
– Тридцять років ви віддали саме такому успішному господарству – ДГ “Рихальське”. Чим воно для Вас є нині?
– Я повинен сказати, що запрошення сюди (на посаду голови РДА – ред.) вперше я отримав у 1995 чи 1996 році. ОДА очолював тоді Малиновський. Але я відмовився. А потім ще раз відмовився: мене цікавило виробництво, і себе я там почував комфортно.
Я думаю, що якщо господарство навіть за моєї відсутності почне дещо збавляти оберти, то зі своїх позицій не зійде дуже швидко. Запас міцності там є – більше тисячі голів прекрасної худоби, технічна база, людські ресурси. Звичайно, я намагатимусь теж допомагати.
– Повернімось до травневого призначення. Тоді Сергій Рижук говорив про неминучість кадрових перестановок зі зміною керівника району. Деякі й справді відбулися: як серед числа Ваших заступників, так і окремих відділів. Ви вважаєте свою команду вже сформованою?
– Призначення і звільнення керівників я не роблю поспішно, Ви це помітили. Всі чекали змін із моїм приходом, але я маю свою думку, подивлюся роботу, а тоді приймаю рішення. За моїм поданням пройшли зміни в управлінні Пенсійного фонду (там не було начальника, і його готував я), у відділі освіти, управлінні ветмедицини. Оце і всі зміни.
– У своєму графіку Ви знаходите час для прийому пересічних громадян. Із чим найчастіше звертаються люди?
– Прийомний день у мене в п’ятницю, але я приймаю й в інші дні, якщо люди приходять. Частина з них скаржиться на роботу деяких організацій, управлінь, більше звертається мешканців із райцентру. А буває, що вже о 8 ранку чекають люди з Березників чи інших сіл: просять газу, бо, наприклад, ветеран не може добитися; ряд питань пов’язаний з працевлаштуванням: в районі є, чого гріха таїти, частина спеціалістів, які залишилися без роботи, але все тримаємо на контролі, і поступово ці питання будуть вирішені.
– Як керівник районної організації Партії регіонів, як Ви оцінюєте політичну ситуацію в районі.
– В області, до слова, всі голови РДА – керівники районних організацій Партії регіонів – це однозначно.
На рівні району актуальними є Ленінські слова: найкраща політика – економіка. Яка б тут партія не була, перше, з чим вона стикається, – це економічні і соціальні питання.
Я вважаю, що в нас ситуація нормальна, і бачите, що і в райраді нема якихось політичних розбіжностей. Політики, нехай на високому рівні вирішують питання, а для нас, корінних мешканців, життєдіяльність району повинна стояти першим пунктом роботи кожної партійної організації.
– У нас є опозиція?
– Я вважаю, що опозиції в районі немає, є протсо інтереси окремих особистостей, які з партійної позиції хочуть вирішувати деякі питання.
– Ви дотримуєтесь демократичних чи авторитарних принципів керівництва?
– Може, мені й властиве щось авторитарне, адже я довго працював директором, а це – єдино початок: що сказав, підлеглий повинен виконати. Та навіть на посаді директора я намагався максимально вивчити думку людей щодо певного питання, сам вникав у нього, адже розумів, що не завжди можу бути правим.
А Ви, до речі, в моїй роботі побачили демократичні чи авторитарні ознаки керівництва?
– Саме неоднозначність і зумовила це запитання. Адже на нещодавньому засіданні президії ветеранської організації заступник голови районної ради Олександр Ващук охарактеризував Вас як керівника без бар’єрів, із яким просто вдається вирішувати на рівних партнерських засадах будь-які питання. Разом з тим, на колегіях, що Ви проводите, атмосфера буває досить напруженою.
– Ви знаєте, в якійсь мірі в одній руці треба мати і батога, і пирога. Коли я буваю на місцях, а саме Олександр Володимирович багато їздив зі мною,то для мене все цікаво, я навіть зайду за амбулаторію пересвідчитись, чи там туалет є. І якщо вже я їду, то позаглядаю скрізь і оціню роботу людей і те, як вони живуть. Це в тому плані, що я не цураюсь нічого.
Ще працюючи в Рихальському, я не цурався фізичної роботи: треба рвати буряки – директор попереду, а всі за мною, треба збирати картоплю – збирав, треба вантажити тюки – вантажив, і люди мені вірили, бо бачили, що я такий, як і всі, а не сидів лише в кабінеті, я не кабінетний працівник. І спочатку трохи важкувато було звикнути тут до нової роботи. Для мене цікаво працювати з людьми.
– Чи будете Ви практикувати понеділкові апаратні наради?
– Над цим питанням я вже задумався. Думаю, що буду, адже поки що працюю через своїх заступників, через апарат, але хотілося б конкретніше зустрічатися з керівниками установ і заслуховувати їхню роботу, бо на колегії ми зустрічаємось раз на місяць, де розглядаються більш загальні питання.
– Ваш 100-денний рубіж практично співпадає з початком відзначення 20-річчя Незалежності України. До яких думок спонукає межа двох дат?
– Всі оті проблеми, що є сьогодні в державі, вирішуються дуже болісно, адже Україна – ласий шматок на території Європи. І тому ми перебуваємо під перехресним вогнем, в першу чергу – з боку “старшого брата”, а також – Європи, їх не залишають байдужими наші ресурси.
В українській історії так повелося, що частина людей мала державницьку позицію і йшла за розбудову країни, але в кожен період знаходились люди, які її продавали. Так є і по сьогодні.
Та нині держава має розвиток, визначено пріоритети, і я вважаю, що ми на правильному шляху.
М. МЕЛЬНИК
