У царстві квітів
Лунає мелодія мобільного телефону:
– Таню, я взяв червоні троянди, рожеву сітку… – говорить голос із слухавки. – Беру туди гіпсофілу, морозець по каймі, зеленою стрічкою зав’язую.
Навколо всі насторожено прислухаються до дивної розмови.
– Так, усе нормально.
Начальник Олевського міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції (розміщується у Ємільчиному) Тетяна Григорівна Шомко саме була в бухгалтерії обласного управління Держдепартаменту з питань виконання покарань, аж раптом подзвонив її чоловік Анатолій. Завдяки потужним динамікам телефону їх розмову мали можливість почути усі присутні.
Після закінчення консультації прозвучало питання:
– Григорівна, що це було?
– Та це мій чоловік комусь букета робить…
Не один курйоз стався через потяг усієї сім’ї Шомків до квітникарства. Резеда, очітки, гібіскус (вище 2 м), чорнобривці, дельфініум – лише дещиця із усього царства квітучої краси. Сьогодні важко навіть уявити, що займаються цим Шомки лише п’ять років…
Почалося усе із купівлі будинку на одній із вулиць у центрі Ємільчиного, який 15 років стояв пусткою після пожежі. Навколо – непролазні хащі – дерева обплела дика малина. Три роки робили ремонт. Розчистили територію екскава-тором, і вийшло пустище. Що робити?
Чоловікову пропозицію посадити картоплю Тетяна заперечила рішучим: “Тут вирощуватимемо квіти.” Спочатку було по три кущі троянд, хризантем, чорнобривці й інші однорічники, це й усе… Може, далі справа й не пішла б, але одного разу в своєї знайо-мої квітникарки із Руденьки побачила журнал-газету “Сільський вісник”. Погортавши щомісячника, Тетяна вирі-шила його передплатити. Ось так і з’явилось непереборне бажання квітникарувати.
Колекція поповнювалась і поповнювалась, в основному, із вісника, згодом знайшла й “Інтерфлору”, інші фірми, які сама й відвідує. Насіння привозить відусебіч. Коли опиняється у Житомирі в професійних справах, то неодмінно ще й піде дивитись на квіти. Порозмовлявши з продавчинями, обмінюється телефонами, дізнається звідки вони бе-руть свою красу, час від часу консультується із ними… Намагається вирощувати так, щоб із ранньої весни і до пізньої осені квітувало подвір’я. Вже у лютому висаджує кани.
“Тут перецвіла квітка – обрізати треба, тут підв’язати, там сухе листя обірвати, а ось прополоти…”, – розповідає про щоденні клопоти у своєму царстві Тетяна Григорівна. За день усе не зробиш. Ось і доводиться працювати з п’яти годин ранку. Іноді вдається потрудитись і в обід. Відпустку бере з червня, бо тоді лілії цвітуть.
Насіння квітів не люблять городини – хворіє, тож і зберігають в окремому погребі. Та його все одно треба перебирати. Деякі квіти обробляють ще й взимку, щоб влітку комахи не зашкодили. Тож робота триває увесь рік.
Тим часом квітуче царство повільно перебирається на город. Цьогоріч там уже п’ять грядок лілій, шість гладіолусів, а ще й жоржини…
Кожного року Тетяна Григорівна відвідує виставку квітів у Києві, але це не те… Є в неї особлива мрія – побувати на виставці у Голландії.
Що ж, вірте в неї, бо ж тоді, кажуть, мрії здійснюються.
Г. КОЛЕСНИК
