Велика вчительська родина

Наші батьки Дем’янчук Борис Єфремович та Миколайчук Ольга Олексіївна все своє життя віддали улюбленій справі – вихованню підростаючого покоління. Тато довгий час працював директором, а потім – заступником директора з навчальної частини, а мама – вчителем початкових класів Підлубівської середньої школи.

Все тепло душі вони віддавали учням і, мабуть, не знайдеться в Підлубах людини, яка б з вдячністю не згадала їх.
Любов до своєї професії вони прищепили і своїм двом донькам. Я працюю вчителем англійської мови в Олевську, тут, в Олевському ПТУ-10, працював викладачем мій чоловік.

Моя молодша сестра Чихар Ольга Борисівна працює заступником директора з виховної роботи Ємільчинської школи №1. Разом із чоловіком Яковом Олексійовичем вони знані, шановані вчителі в районі.

 Моя молодша донька працює викладачем англійської мови у м. Києві. Це – вже третє покоління вчителів у нашій сім’ї.
А ще в Підлубах живуть дві наші тітки – вчительки-пенсіонерки Дмитренко Марія Олексіївна та Яценко Ольга Олексіївна, які теж багато років віддали педагогічній справі.

У районі, певно, і досі пам’ятають наших дядьків – незмінних директорів шкіл Дмитренка Трохима Олексійовича з дружиною Галиною Григорівною (с. Паранине), Дем’янчука Михайла Єфремовича з дружиною Славою Петрівною (с. Мала Глумча, а пізніше – с. Горбове), а також Яценка Аврама Олексійовича – нашого двоюрідного дядька – директора Будинку піонерів, а згодом – вчителя Ємільчинської СШ №1.
Педагогічний стаж нашої родини становить понад 500 років. А якщо ще додати всіх наших сватів та їх дітей – педагогів, то вийде величезний педагогічний колектив.

Підростають внуки, і хтозна, можливо, вони продовжать нашу славну педагогічну династію.
На закінчення я хочу привітати всіх вчителів Підлубівської школи, а також всіх тих учнів нашої школи, хто обрав професію педагога, зі святом. Здоров’я вам, натхнення і гарних учнів. Я дарую вам свій вірш про наше рідне село Підлуби, де жили і працювали мої батьки.

Де блакитною стрічкою Уборть тече,
І могутні дуби на узліссі,
Простяглося велике село Підлуби,
Наймиліший куточок Полісся.
П’янкий запах лугів, ніжний щебіт птахів,
І туман, що над річкою в’ється,
Різнобарвні жоржини у ріднім саду –
Все це щемом у серці озветься.
Тут чекають до болю знайомі стежки
І алея беріз біля школи.
Безтурботне дитинство і юні літа
У душі не зітруться ніколи.
Не губіть, не цурайтесь коріння свого
Та історії рідного краю.
Є багато чудових куточків землі,
Та милішого серцю – не знаю!

Людмила Борисівна ДЕМ’ЯНЧУК,
м. Олевськ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *