“Чорні археологи” копають під Рихальським

 

Скіфський меч, який перший стоїть у нашому списку старовини, виорав тракторист між 72 та 75 роками минулого століття поблизу смт Яблунця (зі сторони Сімаківки). Тому, що він не загубився в історії, як більшість тогочасних знахідок, 

треба завдячувати колишньому секретареві Барашівського райкому партії Філаретову. Він, кажуть, як людина розумна, порадив віддати до Житомирського обласного краєзнавчого музею, що й зробили.

 

У Андрієвичах розташований могильник та давньоруський курган із обрядом трупоспалення (урочище “Сопка”). Знаряддя праці доби бронзи тут також знайшли, зорюючи землю. Нині їх можна побачити у музейній кімнаті місцевої школи. Микола Денисюк, географ, розповідає, що до них час від часу навідуються чорні археологи, намагаючись дізнатись місця імовірних пошуків скарбів. До таких “гостей” тут ставляться насторожено. Але людей, яких, до речі, не лякає кримінальна відповідальність, вистачає скрізь. Десь із півроку тому були помічені свіжі розкопки у місці, де за переказами похований багатий козак – в народі відоме під назвою урочище “Цидилків Хрест” (поблизу гори “Струча” між Рихальським та Андрієвичами).

 

У Великій Цвілі знайдено прикраси доби бронзи. У 45-50 роках у поселенні Ліски (між Осовою і Великою Цвілею) копали та нагортали екскаватором дорогу. Чи здогадувався хтось тоді, що у землі виявляться захоронення, кам’яні знаряддя праці для розтирання зерен, кресала для видобутку вогню, кам’яні круги для подрібнення зерен, сокири та крем’яні ножі для домашнього побуту все тієї ж доби бронзи? Частину предметів можна побачити у музеї Хліба, а частину – в приватній колекції Миколи Жилюка.

 

На околиці Новоолександрівки знайдено скарб із 89 монет ІІ-ІІІ століття. Із уст у вуста переповідають про цю знахідку. Проте деталі події загубились у часі. Це зафіксовано й істориками Житомирщини (згадується у М. Костригіна “Первісно-общинний лад Житомирщини”). Такі ж монети були знайдені й у Великій Глумчі, але й ця подія покрита забуттям.

 

Зрозуміло, що дізнатись бодай щось про долю більшості з них вкрай важко, адже свідків тих днів, коли древності побачили світ Божий, вже, мабуть, немає серед живих. Для прикладу, сьогодні у Ємільчинському районному краєзнавчому музеї можна побачити кам’яні знаряддя праці доби палеоліту. Проте Володимир Дворецький, завідуючий, розповідає, що ні того, де вони були знайдені, ні за яких обставин – відомостей немає.

 

Будемо сподіватись, що така музейна доля спіткала більшість знахідок. Якось не хочеться думати, що історична спадщина нашого народу “тьмяніє” десь між садовим інвентарем у коморі чи на горищі селянина.