Біля Симонів відкрили меморіал в урочищі “Сербинівка”


Ми відповідаємо не за минуле, а за збереження пам’яті.

Саме ця фраза стала лейтмотивом події 17 вересня в Барашівській громаді. Нашим читачам уже відомо, що заключним акордом у дослідженні Голокосту у колишньому Барашівському районі стало відкриття меморіалу в урочищі “Сербинівка”, що на сьогодні є землями села Симони. Ця подія стала знаковою не лише для Барашівської округи, а й для всієї Житомирщини. Протягом 16 – 19 вересня в рамках проекту “Захистимо пам’ять” відбулося відкриття дев’яти місць пам’яті та інформації у Житомирській та Вінницькій областях. До Барашів завітали гості з Німеччини, Канади, США та Австралії, Вінницької єврейської общини, місцевих громад, а також партнери з проекту. Відкрив церемонію очільник громади Сергій Варварчук. Під час церемонії працювало також німецьке та американське телебачення.

Страшна і болісна подія, яка в душах людей не має строку давнини, покликала жителів Барашів, Симонів, Бастової Рудні, серед них і старшокласників Барашівської та Симонівської шкіл. Вчителька історії з Барашів Лілія Варварчук, яка працювала протягом трьох років над цим дослідженням, у своєму проникливому виступі відмітила, що основною інформацією ми завдячуємо нашому земляку, історику Володимиру Кириленку, й нині вже покійному свідку тих подій Володимиру Данюку. Учениця 11 класу Барашівської ЗОШ Вікторія Діденко в інтерв’ю німецьким репортерам сказала, що для них, учнів, не тільки важливо відновлення історичної пам’яті, а й сприймання історії не лише з підручників від вчителів, а й через такі заходи.

Серед присутніх – люди, дотичні до цієї події, і всі небайдужі, представники різних національностей і віросповідань. Настоятелі Свято–Покровської церкви с. Барашів отець Микола та церкви Івана Богослова с. Усолуси отець Петро закликали присутніх пом’янути безневинно вбитих і побажали всім примирення, спокою в душах, добра і надії на мирне життя. Молитву за душі співвітчизників прочитали голова Вінницької єврейської громади Леонід Волошин і представник Житомира – Леві Аарон. Представники місцевої католицької общини своєю молитвою теж вшанували пам’ять невинних жертв.

На сьогодні урочище “Сербинівка” – це меморіал убитим євреям Барашів та околиць (архітектори Ірина Циба й Антон Олійник) – великий насип і стела, яка засвідчує знищення близько сотні євреїв у листопаді1941 року трьома мовами – українською, англійською та іврит; менший насип і стела з комп’ютерною графікою, на якій подана інформація про євреїв Барашівської громади та Голокост (кін. серпня 1941 р.). Про важливість відкриття меморіалу говорив директор УЦВІГ(Український Центр вивчення історії Голокосту) Анатолій Подольський, підкресливши, що це результат роботи українських і німецьких істориків, громадськості, учнівської молоді, історична подія для всієї Житомирщини, це рятує нас перед обличчям нової війни. В приватній розмові він також наголосив на тому, що проект Лілії Варварчук і Олесі Біленької був одним із кращих, про важливість присутності сьогодні школярів, а також про те, що на цьому робота не закінчується: знаходяться нові свідчення, відкриваються імена осіб цього захоронення. (Підтвердженням його думки було те, що після церемонії я дізналася, що серед присутніх була жителька Бастової Рудні Марія Галицька. Її дитячі спогади назавжди закарбували гарно одягнених євреїв, які ішли полем до свого страшного останнього пристанища. В переддень відкриття меморіалу до нас дійшли свідчення колишньої учениці Барашівської ЗОШ Ірини Біляченко (Реви), яка проживає на Рівненщині, вона також передала свої поетичні думки щодо цієї події).

Досить цікавим був, на мій погляд, виступ директора Фонду Меморіал вбитим євреям Європи пана Уве Ноймеркера. “Ці поховання несуть сум євреїв Європи, – сказав пан Уве, – але ми стоїмо на шляху примирення між двома народами, українським і німецьким, а євреї – важлива складова цих двох культур. Вже пройшли десятиліття, а ми не забули цю втрату і маємо винести уроки Другої світової війни. Вони роблять нас сильнішими. Ви сьогодні мусите вести війну, і ми на вашому боці, – запевнив він, – підтримуємо демократію і мир”. Також подякував усім, хто за останні три роки долучився до відновлення цього місця, зробивши його гідним куточком пам’яті: жителям громади, архітекторам, будівельній фірмі Володимира Царука, родині Петруків із Симонів, які дозволили будувати на своїй земельній ділянці.

Серед родичів свідків виступила поетеса Валентина Павленко, родина якої проживала в Сербинівці, а потім примусово була переселена в Бараші. Вона поділилася спогадами своєї матері. Цей біль пройшов крізь мене, – сказала вона, – і вилився болісними поетичними рядками, які і прозвучали на церемонії. “Кров Сербінки” – так називається вірш і називатиметься один із розділів її п’ятої книги. До спогадів долучилася завідувачка бібліотекою Ємільчинської гімназії Жанна Попова (Сегал), нащадок родини Райзманів.

Гості запалили свічки і поклали каміння до меморіалу. Серед іноземних гостей було приємно поспілкуватися з єврейським подружжям Родал із Канади (Торонто), які представляли організацію “Українсько–Єврейська зустріч”. Пані Алті (корені в Чернівцях) – засновниця та співдиректорка організації, а пан Берл (його мати з Рівненської області, а батько з Польщі) – член ради директорів. “Ми тут з власної ініціативи, але наша місія зміцнити солідарність і взаєморозуміння між українцями та євреями”, – розповів пан Родал.

У Бараші поверталися в одному автобусі уже гарними знайомими, і навіть мовний бар’єр, на мою думку, не став на заваді єднання двох народів, які жили і живуть на одній землі: всіх об’єднала пам’ять.

Оксана ДЕМЧЕНКО

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *