На державу можна сподіватись, проте важливіше – не опускати руки “на місцях”


Звісно ж, такого ми не чекали. Криза в економіці, відставка Уряду та дискусії навколо запровадження ринку землі сьогодні здаються дитячими турботами на фоні загрози пандемії коронавірусної інфекції. Які випробування, Україні та українцям доведеться витримати упродовж найближчого місяця?

Влада в Україні вживає жорсткі, але поки що не надзвичайні заходи. Якщо точніше – влада робить те, що може. Заборонити, обмежити, призупинити і скасувати – ось і весь перелік вказівок, які не потребують особливого розуміння, яким чином управляти країною. Як влада діятиме у ближчій перспективі і що робити людям, які позбавлені можливості для заробітку – єдиного засобу для виживання, на це відповіді поки що немає. Адже на домашніх запасах у кілька літрів олії, парою кілограмів цукру, борошна чи круп, довго не протягнеш. Хтозна, як воно буде далі і чи зачепить коронавірус Україну так, як це сталося у деяких європейських країнах?

Окрім того, що треба частіше, ніж зазвичай, мити руки з милом, прагнути уникати перебування у людних місцях, інших правил та висновків щодо протидії пандемії в Україні просто немає. Інша річ, як забезпечити життя без “перебування у людних місцях”? Наприклад, у селах Ємільчинського району цього домогтися неважко, але лише за дотримання певних умов. По-перше, режим “домашньої автономізації” мають виконувати не лише місцеві жителі, які постійно живуть у селах району. Куди важливішими стають правила з обмеженням спілкування та комунікації для студентської молоді, яка на час карантину повернулася додому із великих міст. Ще більшої уваги потребують люди, які повертаються з-за кордону, де були на заробітках. На превеликий жаль, держава і відповідні служби, які повинні були запровадити для заробітчан суворий карантин хоча б упродовж двох тижнів, покладаються на правило “якось буде”, і громадяни після перетину кордону, де контроль зводиться до температурного “скринінгу” тіла людини, як правило, прямують додому. У тому числі, у наш район.

Сьогодні лише приблизні підрахунки засвідчують, що у кожному із сіл району як мінімум 6-8 осіб перебували до недавнього часу (чи й перебувають дотепер) на роботі за кордоном. Для такої категорії людей обов’язковим правилом має стати режим самоізоляції хоча б у перші 12-15 днів після повернення додому. Звісно ж, своє слово у такій ситуації має сказати і місцева влада, яка повинна нагадувати, попереджати прибулих з-за кордону земляків про обов’язковість карантинних заходів. До речі, у селі, де єдиним представником вітчизняної медицини є медична сестра чи фельдшер, а переважну більшість населення складають громадяни у віці “за 55 і більше років”, режим самоізоляції виглядає сьогодні ледь не єдиним інструментом протидії поширенню пандемії по всій Україні. При цьому однозначно слід дотримуватися суворих гігієнічних правил та правильного режиму харчування.

Втім, вже сьогодні, коли Україна вже більше тижня “говорить і показує”, а тепер вже й постійно думає про пандемію коронавірусу, є проблема виникнення психозу, як передумови для масової паніки серед людей. Знову ж таки, у селі, з різних причин, ця проблема поки що своєї гостроти не проявила, але й тут потрібні певні дії. Насамперед – від органів місцевої влади. Адже саме сільський голова або староста має стати у цей непростий час повноважним представником влади у селі, селищі. Виступ Президента України по телебаченню чи брифінг губернатора Житомирщини люди сприймають як прояв центральної влади, а листівка, оголошення, розклеєне по селу хоча б у десяти місцях, засвідчить про те, що і влада на місцях також реагує, також турбується про своїх односельчан. І тут не може бути дрібниць. Оголошення про роботу торговельних закладів, автолавок, інформація про можливість епізодичного, хоча б двічі на тиждень, транспортного обслуговування людей при скасуванні автобусного сполучення має стати проявом турботи про людей на рівні сільради. Адже в умовах карантину у когось може заболіти зуб, хтось травмувався і потребує лікарської консультації і тут, зрозуміло, вже не до “самоізоляції”.

Загалом, нинішні події, які “закрутилися” навколо небезпечної пандемії коронавірусної інфекції, стануть перевіркою на зрілість і реальну спроможність не тільки для центральної влади, яка повинна діяти блискавично і дуже професійно. Екзамен триматимуть і люди, удостоєні державних посад, а надто ті, яких народ обрав, яким довірив, у яких повірив. У сільській глибинці вони мають особливу вагу і несуть куди більшу відповідальність, ніж , наприклад, депутати у радах великих міст і областей. За таких умов взагалі то не хотілося б говорити про вибори місцевих рад, які, відповідно до законодавства України, мають відбутися восени 2020-го року. Але ж сьогодні якраз і пора нагадати тим, хто має намір “йти у депутати”, або претендуватиме у жовтні поточного року на обрання сільським чи селищним головою, про їх відповідальність та ініціативність і, зрештою, – про совість і честь в умовах, коли громада опинилась у скруті. Саме тепер і саме сьогодні – а не лише за місяць до виборів – майбутні претенденти мають діяти відповідним чином. Отож не забуваймо і про це.

Ну, і на завершення – про оптимістичне. Звісно, хотілося б, аби все те, задля чого влаштовуються карантини, задля чого людей закликають до ретельної самоізоляції, виявилося лише пересторогою і запобіжним засобом, який довелося застосувати. Хочеться сподіватися, що найгіршого сценарію розвитку чи поширення досі незвіданої хвороби ми уникнемо. Проте сьогодні будьте пильні, уважні і розважливі! І, насамперед – будьте здорові, нехай вам щастить!

Віктор РАДЧУК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *