До 90-річчя “ Народної трибуни ”


“Не можна двічі
увійти в одну річку”

У всякому разі так твердив основоположник діалектики, грецький філософ-матеріаліст Геракліт з Ефеса ще за півтисячі років до нашої ери. І підтверджував він це словами: “… все рухається і ніщо не стоїть, і, (подібно) течії річки…” До того ж ще й народна мудрість твердить, що гора з горою ніколи не сходяться. Неможливо з усім цим не погодитись. Хоча в Америці існує долина, на території якої з десяток багатотонних кам’яних брил рухаються колом самі по собі. Та годі філософії й суперечностей.
Особисто ж я ще років двадцять тому вважав, що до журналістики, якою займався п’ятнадцять літ у “Народній трибуні”, більше не повернуся. Та, як видно, помилявся.
Ще в 90-х роках минулого століття також не думав про певну повторну співпрацю з нині головним редактором всеукраїнської газети “Порадниця” Т. І. Власюк. А вперше познайомитися з нею випало в далекому серпні 1986 року на черговій редакційній “летючці”. Саме в той час Тетяна Іванівна приступила до роботи в “районці” після навчання в Державному університеті ім. Т. Г. Шевченка. Дописувати у газету Тетяна почала, підписуючись прізвищем Степанчук. Бо на той час ще була ученицею Кулішівської середньої школи. А вже після її закінчення влилася у творчий колектив “НТ”. Працювала кореспондентом, директором районного радіомовлення.

У той же період в “Народній трибуні” трудився журналіст, нині пенсіонер із Серід М.Ф. Горбик, котрий згодом очолював творчий колектив коростенської газети “Древлянський край”. Ось саме вони та, на жаль, нині вже покійний В. З. Остапчук і передавали мені, тоді ще “зеленому писаці”, свій досвід. Пригадую перші відрядження у трудові колективи, сільгосппідприємства. Виїздили повним екіпажем редакційним “УАЗиком”. І майже завжди в салоні авто лунала музика. На той час Тетяна чомусь крутила модну “… автомобілі, автомобілі, буквально всьо заполонілі…”. А можливо, у тодішнього радіокореспондента інших записів і бракувало. Хоча ні. Пригадую, чи не з фанатизмом героїня цієї розповіді вмикала Ірчика. За нинішніми мірками вже справжню зірку естради – Ірину Білик.
Минали дні, місяці… Не вбачаючи якоїсь перспективи, Т. І. Власюк вирішила, як кажуть, “грати” на випередження: взяла і перебралася до Києва, де і влаштувалася працювати в редакцію газети “Вісті” Центральної спілки споживчих товариств України”. Розпочинала із односторінкової вкладки “Порадниця”. Варто зазначити, що авторові цих рядків у той час вдавалося іноді (для цікавості) купувати згадані “Вісті” у сусідньому з редакцією (на той час) книжковому магазині.
З часом, доклавши титанічних, у прямому розумінні цих слів, зусиль, Тетяна Іванівна створила окреме видання. З грудня 1994 року друкувалося воно у Донецьку, Львові. Тираж теж був на той час вагомий – 1,5 мільйона примірників. Слід зауважити, що більшу кількість добровільних читачів тоді могли мати хіба що “Сільські вісті.”
У грудні 2002 року “Укоопспілка” відкрила власний видавничий комплекс “Вісті” у Броварах, де не одне десятиліття відпрацював чоловік Т. І. Власюк – В. І. Власюк. Отож з вище згаданим подружжям і вдалося тривалий час співпрацювати. Тому-то, коли гора з горою не сходиться, то людям навпаки це притаманне: іноді зустрічатися на життєвому шляху.
Володимир КУШИМ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *