Стежками долі – у медицину
Краса українського Полісся чарує своєю вродою, ніжністю і, водночас, величчю. Як турботлива матуся, природа у цьому краї дає своїм дітям лише найкраще. Той, хто народився чи провів хоч декілька років свого життя у цій «колисці», йтиме заквітчаною, як поліські гаї, дорогою долі під тихий шепіт лісів, зігрітий ласкавим і і промінням сонечка.
Саме така – щаслива – доля випала героїні нашої розповіді. Її життя розпочалось у мальовничому селі Симонах. “Це – найкраще місце у світі. Це місце, де шум могутніх дерев лісу звучить в унісон із дзюрчанням струмків, а холодна ранкова роса, що вмиває босі ноги, висихає від ласкавого дотику сонячного проміння.
Лише там сплетіння ароматів духмяних трав додає сил, наповнює бажанням робити щось прекрасне і дарує щастя…” – так розповідає про свої Симони старший рентген-лаборант міськрайТМО Валентина Володимирівна Черевична.
Можливо, краса цієї місцевості і дала сили молодій родині – продавцю Анні Михайлівні й енергетику Володимиру Антоновичу Рудикам – виростити трьох прекрасних доньок: Валентину, Ольгу і Надію. Змалку Валентина Володимирівна запам’ятала, як мама вчила любити один одного, допомагати своїм сестричкам, рідним і близьким. Тому на все життя найкращими подругами і порадницями лишилися сестри.
Дитячі роки вона провела у рідному селі, а після закінчення школи у 1974 році (до речі, 10 класів закінчила із похвальною грамотою!) вирішила освоїти професію педагога. Вдало здала вступні іспити і вже була готова до навчання, та в останню мить передумала. Разом з подругами поїхала у Закарпаття. Там навчалась у м. Хусті на закрійника, згодом працювала за цією професією у Сваляві. І хоча поруч не було рідної домівки, звичної природи, разом з нею завжди була пісня. Усі жінки родини мали прекрасний голос, який у спадок перейшов і пані Валентині. Завдяки цьому таланту юна поліська дівчина стала учасницею хору імені Поненка, у складі якого виступала у Києві.
Згодом, у 1978 році, молода вродлива україночка поїхала до тітки Віри у Росію у місто Старий Оскол. Там продовжила працювати закрійницею в ательє. Та, мабуть, не так молодечий запал і пошуки кращої роботи, як сама доля завела Валентину Володимирівну так далеко від дому. Адже саме там вона познайомилась зі своїм чоловіком Володимиром. І вже разом з ним повернулась додому у рідні Симони.
Уже через рік лелека приніс молодій родині блакитний пакуночок – народився перший і єдиний синочок Іван. Сьогодні він уже має двійко своїх діточок – семирічну Анюту і шестирічного Артема.
Про життя Валентини Володимирівни можна сказати – від долі не втечеш. Адже неодноразово у юності вона змінювала свої думки щодо професії. Спочатку хотіла стати педагогом, потім вивчилась на закрійницю. Та лише випадок повернув життєві обставини так, щоб раз і назавжди жінка зрозуміла: її покликання – медицина. Недарма ж вона народилась 16 травня – за кілька днів після Дня медичної сестри.
Кар’єра у медицині бере початок із простого працівника у реєстратурі лікарні. Згодом, у 1990 році, для кращого освоєння професії вступила на навчання до медичного коледжу і стала випускницею першого “ешелону” медичних сестер. А вже з 1992 року Валентина Володимирівна працює на посаді старшого рентген-лаборанта рентгенологічного відділення.
Професія рентген-лаборанта складна, адже потрібно не лише знати, як вмикати і вимикати апарат. Треба знати структуру усього організму людини, кожного пальчика. Та головне, чому вчить пані Валентина своїх юних колег, – необхідно знайти з людиною спільну мову. Коли потрібно – розвеселити, підбадьорити, підтримати чи просто вислухати.
Окрім того, Валентина Володимирівна працює також у хірургічному, інфекційному і фтизіатричному відділеннях лаборантом.
Така щоденна праця відбирає багато сил. Чим же поповнює джерело енергії, яке просто б’є ключем від цієї жінки?
– Я дуже люблю співати. Коли співаю, здається, душа співає. Люблю рідних, близьких, своїх маленьких онучат, які дарують мені радість щомиті. Люблю природу – землю, ліси, поля, квіти, шум дерев і спів пташок. І взагалі я люблю життя!
Олена ЧЕХ.
Фото Ігоря БОРЕМСЬКОГО.
Матеріал та авторські права Новоград-Волинської міськрайонної громадсько-політичної газети “Лесин Край”












